Yakaboo.ua

У грудні 1786 року, коли Джейн повернулася з пансіону додому, у Стівентонському пастораті з’явилися три незвичайні нові мешканці — двадцятип’ятирічна кузина Еліза, її маленький син та мати, тітонька Філадельфія. Попри твердження родини Остін, що саме найближчі родичі чоловічої статі сформували смак і прагнення Джейн, нещодавно було доведено, що любов і дружба кількох старших жінок відіграли не меншу, а то й вагомішу роль у подальшому становленні її кар’єри. Не варто сумніватися, що для Джейн письменництво було вкрай важливим — куди важливішим, ніж історія «о, це сталося випадково», яку полюбляли розповідати її родичі-чоловіки.Еліза, перша із цих жінок, була цілковито, виразно й навіть дещо обурливо чужоземною. Стівентон жив тихим життям сільської глибинки, однак міцні нитки пов’язували Остінів із Гемпширу із зовнішнім світом і ключовими питаннями георгіанської Британії...«Важко знайти справжній дім — безпечне місце, де тебе розуміють і люблять». Уривок із книжки Люсі Ворслі «Джейн Остін вдома»

«Монстри і суперкомпʼютери»✍🏻 Барбара ТрулавЯкби хтось колись сказав би мені, що я буду щиро переживати за космічний корабель, який полює на Дракулу, я б чемно порадила цій людині звернутись до спеціалістаАле ось ми тут.Отже, ця книга той рідкісний випадок, коли авторка бере кілька жанрів, які взагалі доволі важко змішувати разом, закидає їх у космос і якимось магічним чином отримує цілісну, смішну, дивну і досить затишну історіюНасправді все звучить як повний абсурд: космічний лайнер із власним штучним інтелектом, Дракула, перевертні, мумії, створіння Франкенштейна, павуки-дрони та подорожі між зорями. Але ж навіть цей опис одразу пробуджує цікавість. Правда?Якщо відволіктись від гумору і хаосу в сюжеті, то це книжка про самотність, дружбу, пам’ять, втрату та пошук свого місця у світі, навіть якщо ти складаєшся з коду, металу або стародавнього прокляттяРодзинка цього роману — Деметра.Не людина. Не андроїд із людським тілом, а… космічний корабель.І при цьому один із найживіших персонажів книгиМені дуже сподобалося, як авторка показує її сприйняття світу. Деметра не бачить речі так, як бачать люди. Вона аналізує дані, показники, сенсори, маршрути та протоколи. Через це навіть звичайні події набувають незвичного вигляду, а сцени жахів стають дещо моторошнішими саме тому, що вона не до кінця розуміє, що відбувається. Власне, як і я під час читання 😂Окремо підкреслю те, як книга переосмислює класичних монстрів. Тут ДУЖЕ багато великодок до поп-культури жахів.Авторка дозволяє вже знайомим нам персонажам залишитися такими ж дивними, подекуди трагічними та тепер ще й кумедними. І тут вони, монстри, не лише загроза, а і елемент на «подумати» про те: Хто насправді є чудовиськом? Той, хто виглядає страшно? Чи той, хто ставиться до інших як до витратного матеріалу? Ми ж знаємо відповідь)Варто зауважити, що книга постійно балансує між космічною фантастикою, горором, пригодою та комедією. Не беріть читати в надії на серйозний сайфай. Ще іноді вона смішна до абсурду. Іноді несподівано щемка. А іноді нагадує готичні романиІсторія трохи хаотична.Авторка часом настільки захоплюється власними ідеями, що хочеться крикнути «притармажуй притармажуй», бо ще тримається здивування від попередньої концентрації абсурду. Але все це працює на користь книги, коли вже трохи вливаєшся в цей потікТішить, що ця історія не намагається бути серйозною науковою фантастикою. Це мене порадувало, так як фантастику я люблю, та коли її припідносять високо, і при цьому додають забагато сатири, межі розмиваються. А тут навіть не намагалась авторка піти в серйозністьТож про що ця книга? Це історія про дуже різних істот, які поступово знаходять своє місце поруч одна з одною. Про дружбу, яка виникає там, де її ніхто не чекав. І про те, що іноді найбільше сенсу і переживань в усій історії може належати космічному кораблюЯ б її радила тим, кому подобаються «Щоденники Вбивцебота» чи «Гідеон девʼята», чи взагалі дивні, на перший погляд, поєднання, котрі у підсумку «вистрілюють»Видавництво Yakaboo Publishing 🌟

Авторка Барбара ТрулавКнига “Монстри і суперкомп'ютери”Видавництво Yakaboo PublishingОцінка ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Ціна від 360 грнАвстралійська письменниця Барбара Трулав видала роман, де на борту космічного корабля живе Дракула, а розбиратися з ним доводиться штучному інтелекту. Подібне наче звучить як ідея для нетверезого голлівудського продюсера, але насправді це одна з найцікавіших жанрових авантюр, яку я читав останнім часом. Чи все тут добре, звісно ні, але таке однозначно привертає увагу. Дія розгортається на кораблі “Деметра”, який курсує між Землею та Альфою Центавра B. Корабель возить людей і вантажі, а ще має власний штучний інтелект. Саме Деметра, корабельний мозок-ШІ, і стає головною героїнею історії, адже після того, як під час рейсу гинуть усі пасажири та екіпаж, вона змушена з'ясувати причину і не дати повторитися катастрофі. Медичний модуль корабля старанно списує гори крові та розірвані тіла на “технічні несправності”. А Деметра ж поступово приходить до єдиного логічного висновку, що на борту вампір. Щоб вижити, ШІ формує команду з монстрів, куди входять перевертень, інженер Франкенштейн, фараон із потойбічними здібностями та вампір-ренегат з особистими рахунками до Дракули. Плюс в них є зграя життєрадісних павукоподібних роботів, без яких тут не обходиться жоден серйозний захід.Головною силою цієї книги і водночас її найризикованішою ставкою є жанровий мікс. Барбара Трулав сміливо змішує тверду наукову фантастику з готичним горором, додає навіть трохи квір-підтекстів, потім щедро розсипає великодки на Брема Стокера і Мері Шеллі, а місцями взагалі впадає у відверту комедію. Подібне або підкуповує з першого розділу, або дратує до кінця. Мене це здебільшого підкупило, а як буде у вас треба дивитися. Корабель “Деметра” як персонаж і середовище одночасно прописаний напрочуд живо. Він стерильний і холодний зовні, але з особливою атмосферою замкненого простору, де кожна переборка щось приховує. Читачам, яким заходить цикл про “Вбивцебота”, можливо, також сподобається і ця книга, бо атмосферно дуже схоже, хіба що замість корпоративної антиутопії тут готичний космос.При всьому своєму жанровому розмаху “Монстри і суперкомп'ютери” лишається доволі поверховою історією. Команда монстрів, яка мала б стати головною емоційною ставкою, прописана надто схематично. Перевертень, фараон, Франкенштейн — всі вони виконують свої функції в сюжеті, але як особистості майже не розкриваються. Ідея “обраної родини” ніби й заявлена, але не відпрацьована в повну силу. Мені хотілося більшого занурення, більше сцен, де ці персонажі існують не як інструменти сюжету, а як люди, або хоча би як монстри з власним внутрішнім життям.Те саме стосується і самої загрози. Дракула тут радше класична книжкова функція, ніж повноцінний антагоніст. Як тільки справа доходить до протистояння, то він відразу стає майже картонним.“Монстри і суперкомп'ютери” — книга для тих, хто готовий отримувати задоволення від самої ідеї та її виконання, не вимагаючи при цьому глибини, яку вона насправді не обіцяє. Це смачний жанровий коктейль, який добре п'ється, але не залишає після себе осаду. #рецензія▶️Ютуб-канал Pavlo Fantastenko |🪙 Підтримка каналу

Отож, «Зубри» Катерини ЗіновʼєвоїЦе класний трилер, справді хороший. Не знаю, чи звичайним читачам подобається читати про письменників, але письменникам подобається читати про письменників.Ми навіть обговорювали його з однією блогеркою. Я сказала, що асоціювала Куратора, який і зібрав авторів на ретрит, з Євгенієм Стасіневичем, а вона схилялась до думки, що той персонаж радше списаний з Любка Дереша.Отож, маємо кількох письменників особливої літературної програми, які, під керівництвом таємничого Куратора, приїздять в особливий будиночок на ретрит у Карпатах.Вони всі різні — як люди, як типажі, як автори. Є в нас гоустрайтер-алкоголік, є дівчинка-відмінниця з «новою щирістю», є авторка любовних романів з нещасливим шлюбом, є справді талановитий, але якийсь смиканий персонаж, усіх їх називають «зубрами». Літературними, звісно ж.І зовсім випадково вони прибувають до мольфарської гори, на якій колись справжніх зубрів приносили у жертву давнім богам (мого краю:) .Хороший текст, здається, і так розповіла аж надто багато. Читати і впізнавати відсилочки до роботи над рукописом — точно варто. Оцінити, як авторка грається зі структурою роману — теж. А ще — класно працює із саспенсом.Раджу🫶💕

Сьогодні я прокидаюся з відчуттям, що вже встигла налигатися. Тягнуся до телефону, що наполегливо дзвонить, а краєм ока бачу в дзеркалі свою руку — і тут до мене доходить… ось воно. Час настав. Без довгих рукавів не обійтись.Усі тільки й торочать про страшний сорокет, але насправді 40 років — це нічого. Це не страшно. Сорок — це гучна вечірка й нова сукня. У сорок ти буквально на крок відійшла від «тридцять з чимось», не маєш інакший вигляд, не почуваєшся інакше. Але потім за одну ніч щось трапляється — і от тобі вже сорок з гаком, і тоді вже… якими б словами це описати?Одне слово — «провисання», інше — «зморшки». Зморшки й провисання. Звучить як назва нового смаку чипсів або улюбленого пабу, тільки це не вони. Це оті дивні зміни тіла, які тобі не до снаги. Витягаєш до пляжного сезону миле серцю бікіні й починаєш всерйоз думати про цільний купальник. Ти знаходиш сиве волосся, і зовсім не на голові. Оце найдивніше.«Як я, в біса, до цього дожилася?» Уривок із роману Александри Поттер «F#ck-апи сорокарічної»

Цей відгук буде трохи спойлерним, хоча я намагатимусь не зачіпати нічого критично важливого — проте без спойлерів він вийшов би надто абстрактним і загальним.Та все ж, якщо ви дуже чутливі до такого, краще читайте дуже обережно.На цю книгу я перш за все звернула увагу як поціновувачка канонічних слешерів, яких серед сучасної української літератури критично мало.Ще менше у нас хоча б більш-менш якісних слешерів, які не були б сліпою калькою з західних канонів, були б притомно написані і адекватно адаптовані під українські реалії, бо у своєму чистому вигляді цей жанр не дуже вписується в наш контекст — я вже якось писала, чому.І я вважаю, що «Зубри» — досить непоганий взірець того, яким може бути український слешер.Бо хоча з одного боку — це майже дурний тон, коли письменники пишуть трилери про письменників, бо це і про ліниву зручність такого сюжету, і часто про зайву і надмірну романтизацію цієї професії, і загалом доволі затасканий прийом, з іншого — авторка підійшла до цього з певною іронією, якщо не сарказмом, і вийшла за рамки стандартного наративу, заграючи з ідеєю, де письменники самі стають персонажами, а сюжет міняється і підлаштовується просто у процесі.У сюжеті переважає трилер, але тональність детективна — без надриву, без надмірного психологізму, без нагнітання, скоріше спокійна, мʼяка і лампова.Місцями це було надто буквально і прямолінійно, місцями інтрига таки закручувалась.Мені не вистачило певної відвертості і сміливості, трохи глибшої деконструкції героїв, емоційності і справжньої напруги.Але було захопливо, динамічно, з деякими дійсно цікавими прийомами, які я б охарактеризувала роботу з читацькою аудиторією на випередження, бо авторка вигадливо обіграла типовий закид від читачів про сюжетні діри.В якомусь сенсі, мені здалося, що книга написана спеціально під ту книжкову аудиторію, що активна у соцмережах — тобто під блогерів, письменників (особливо письменників-початківців) і звичайних читачів, що активні в книжкових онлайн спільнотах.Мабуть, це правильний хід з точки зору розкруту — я певна, що всі ці категорії читачів багато говоритимуть і писатимуть про книгу, бо в тому чи іншому сенсі, вона їм відгукнеться.📖 «Зубри»✍️ Катенина ЗіновʼєваВидавництво Yakaboo Publishing

💕 Зайшла нещодавно в додаток Yakaboo і побачила кілька очевидних змін на краще, а потім — за інсайдерськими каналами 👀 — дізналася, чи є ще щось не настільки очевидне. Отже, оновлений додаток Yakaboo, яким його спочатку побачила я:1️⃣ Книги, доступні за підпискою, мають оце приємне закреслення вартості і 0 грн поруч. 2️⃣ Стало неймовірно багацько добірок (наприклад, я першою побігла перевіряти добірку "нобелянтів")3️⃣ Зелена плашка "доступно за підпискою" на самій книзі вже4️⃣ (можливо я просто не бачила цього раніше, але) Окремий розділ "НОВИНКИ У ПІДПИСЦІ"5️⃣ Компактно та ергономічно на телефоні (я користуюсь тільки телефоном для читання електронних книг). Але це, виявляється, було далеко не все і "внутрішня кухня" змін та оновлень також включає: 🔸 стабільнішу авторизацію та синхронізацію між пристроями🔸 авторизацію з-за кордону! (вас почули! тепер можна читати книги українською з будь-якої точки планети) 🔸 книги можна скачати собі на пристрій миттєво після покупки, наприклад, на сайті через ноутбук, оскільки ваш акаунт на сайті пов'язаний із застосунком на телефоні (мій випадок) чи "читалці" (не мій випадок). ✅ До речі, так, потім я пішла дивитися на власний профіль і побачила всі бонуси, які бачу зазвичай тільки в кабінеті на сайті. Приємнинько! 💕 Здається, це привід користуватися додатком трішки частіше, ніж я його відкривала раніше (хоча й маю підписку вже більше року 😅).

Я дочитала і дуже, дуже ржу 💀 🌸 Ні, смішного суто у книзі немає нічого, натомість почуття гумору авторки по відношенню до своїх читачів просто зашкалює. "ЗУБРИ" Катерина Зінов'єваYakaboo publishing, 2026, 312 стор. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️📖 Отже, п'ятеро письменників різного ступеню надрукованості, відомості та майстерності під наглядом Куратора попхалися на літературний воркшоп-інтенсив у віддалену від цивілізації карпатську колибу — значиться, активно вчитися тому, як стати генієм. Ну або хоча б вдало податися до видавництва із рукописом. 📖 Звісно, що колиба красіва, природа ще крутіше, але гроза — куди ж без неї! — вибиває вишку із світлом та зв'язком, стежки розмиває, у лісах навколо виють зубри (не питайте), а письменники знаходять листки з рукописом, в якому описані чисто вони і провіщують ці листки смерть одного з них! ☠️ І було б це все дурним жартом, якби одного з них дійсно не вбили... 🐈‍⬛ А от якщо ви зараз подумали, що це чергова фантазія на тему "And Then There Were None", то вас розвели 💀 Ефективно опрацювали шахраї, як я кажу вдома, коли в хаті знову з'являються нові книги.✅ Коротше, це дійсно #Дафа_радить почитати, бо ну не можу ж я одна оце тепер сидіти обшахраєна 💀☕️ Мені сподобалося, не без нюансів — є кілька надто штучних сцен і основна претензія: відсутні ознаки часу. Ну, знаєте, така сферична Україна в вакуумі: якщо це благословенні часи до війни, то трішки не вірю в настільки розвинутий літературний ринок. А якщо вже під час війни, то тим більше не вірю, що жодного її сліду ніде немає, відсутнє як явище.Але все одно достойна уваги книга.

Заходить Чарльз Буковскі в бар, а там Чарльз Буковський розповідає про книги Дереша.🔵 Збірка поезій "Синій горобчик" після виходу привернула увагу тим, що переклади в ній адаптовані Євгенією Кузнєцовою до українських реалій.⚪️ Насправді, лише два вірші з дуже помітними змінами, ще десяток — з незначними, але більшість в правильному™ перекладі виглядали б так само, адже власних назв там немає, а стиль автора досить вільний.🇺🇸 Вірші англійськоюАле і для фанатів білих віршів в оригіналі залишили можливість прочитати їх безпосередньо англійською, продублювавши тексти. Лексика в них проста — впораєтесь.📘 Про що книга і для чого її читати?В книзі переважно автобіографічні поезії, які додають "Генрі Чинаскі" глибини, самоіронії та перспекетиви (ретроспективи). Тож якщо цікаво дізнатись більше про автора — можна почати (продовжити) з цієї збірки. Якщо "Поштамт" вам не сподобався, тоді, звісно, збірка не для вас.👉 "Синій горобчик" з безкоштовною доставкою📷 Примірник надано видавництвом Yakaboo Publishing

«All the Way to the River» Елізабет Ґілберт — новий мемуар, який неможливо читати без мурашок. 💔Що робити, коли найпрекрасніша історія кохання раптом перетворюється на найбільший жах? Коли людина, яка навчила тебе жити чесно, стає тим, із ким ти знову і знову повторюєш свої найболючіші помилки? І коли саме розбиття серця стає дверима до найважливішого прозріння?«Мені ставало очевидно: будь-яка залежність — про одне й те саме. Усі наші спроби заглушити біль, контролювати, тікати чи знечулюватися — це відчайдушні спроби приховати глибоку духовну рану. Я впізнаю себе майже в кожній історії про залежність, бо мій тривожний розум постійно шукає втечі від людських дилем.»— Елізабет Ґілберт, All the Way to the River У своєму першому за десятиліття нонфікшні Елізабет Ґілберт («Їсти, молитися, кохати») розповідає найособистішу історію про дружбу, залежність, любов і свободу — мемуар для всіх, хто хоч раз був полоненим почуттів і прагнув вирватися.Це історія, що болить. І зцілює.Замовляйте та читайте першими.📖✨