Writer's blade ··· Валерії Вести

Перша прочитана (а точніше прослухана) книжка 2025 року — "Служниця" Фріди Мак-Фадден.Вже кілька днів як вона закінчена, вчора коротенько написала свої висновки на гудрідз, сьогодні хотіла настрочити сюди розлогий та більш "письменницький" відгук, але сиджу тут трошки у ступорі, не знаю навіть що такого цікавого про неї написати.Хочу зазначити, що книжка загалом мені сподобалась. Я не поціновувачка трилерів, читаю їх не те щоб багато. Про головний твіст я трошки здогадувалась, хоча розкрився він для мене незвично й було цікаво читати подробиці.Написано легко й динамічно, наскільки це взагалі можна оцінити через аудіоформат. Начитка теж була супер, розділ летів за розділом, дуже сподобалось, що вони були не дуже великі й було легко зупинитися в логічному для цього місці.В цілому, персонажі вийшли досить обʼємні та живі, за ними було цікаво спостерігати, а їхнім історіям хотілося співчувати. Не в останню чергу й через те, що оповідь велася від першої особи (і аж від двох персонажок), а в купі з умовно-нашим-світом-та-часом було не складно не тільки уявити подібний сценарій, а й себе на місці якоїсь з героїнь. А може то просто я така емпатична.Такі легкі книжки мені в більшості подобаються, адже з ними класно відпочивати й вони не дарують нечитун. Але от чи пригадаю я її сюжет за пів року — дуже цікаве питання. Хай час покаже.

Письменницькі новиниПісля першої (і поки що єдиної) відмови видавця моя впевненість у собі перечепилася сама через себе й стрімко впала. Я одразу почала думати, що всі схвальні відгуки — то просто люди мене люблять і не хочуть робити боляче правдою про те, що я написала лайно. Та-та, навіть чудова, але дуже об'єктивна кураторка Богдана Романцова.Тому я вирішила пошукати відгуків ще в якомусь джерелі, яке б могло сказати мені "отут точно в вас якась лажа, тре переписувати". Мій погляд впав на літературну агенцію ОВО. Я про неї постійно чула то тут, то там, бачила, що колежанки беруть в них рецензії й вирішила йти по таку саму для себе.Написала їм 10 грудня, домовились на рецензію на середину січня. Я не поспішала, дала собі час і відпочити, і похворіти. Сумлінно чекала більше як місяць, і навіть ще трошки, але відповіді від них не було. І от я нагадую про себе, а мені у відповідь вибачаються-не встигають-переносять дедлайн ще на місяць. Зрештою ми припинили співпрацю, бо чекати ще (і надіятись, що дедлайни знов не порушаться) мені не хочеться.Але тепер треба терміново сідати за всі задачі, вичитувати рукопис, довносити правки. Бо в мене таке відчуття, що відкладати надсилання книжки можна ще дуже й дуже довго.І цей час не зробить рукопис якимось суттєво кращим.

Вчора дещо допомогло мені витягнути себе з жахливого стану прокрастинації, тож хочу поділитись позитивним сценарієм.Буду рада, якщо це комусь допоможе. 🤗Часто буває, що задачі, які ми перед собою ставимо, стосуються дуже важливих для нас речей. І нерідко ці задачі повинні вести нас до грандіозного й омріяного результату. Ця величина може давити та фруструвати настільки, що навіть найдрібніші задачі будуть здаватися непідйомними.Наведу свій приклад. Для мене ця задача — видати свою книгу, і надважлива її частина тепер — відсилати рукопис у видавництва. Щоб це зробити, я розбила останні задачі на маленькі (поредагувати те-то, зібрати інфу там-осьо), але навіть за них не можу сісти. Ця величина і потенційна можливість її не отримати (досить травмуюча для справи мого життя) нависає і погрозливо тисне.Тому вихід з такої ситуації — знімати важливість з маленьких задач і "повертати їм їхній розмір". Або ж "знецінювати" їх.Це всього лиш одна маленька задача.Якщо я це зроблю, нічого важливого ще не станеться.Для мене це не складно.Я впораюсь з цим за 10 хвилин.І постійно нагадувати собі про це. Бо врешті решт саме такими маленькими кроками ми частіше за все і рухаємось до цілі.Після десятого-двадцятого "це маленька задача на 10 хвилин" можна буде зрозуміти, що в таку задачу перетворилось надсилання рукопису видавництвам.Ох, можливо це для когось буде очевидною істиною, але як же в мене іноді відкриваються очі на цей світ після сесій з психотерапевткою. Знати й розуміти свій мозок (та і в цілому самого себе) — це істинна магія. ✨