Дуже важливо чути й говорити про військових. Читати їхні думки або ж просто історії з фронту. Прислухатися до них. Бо потім може бути пізно. І врешті-решт нести пам'ять про них. Має залишитися принаймні пам'ять.Розповім вам історію. Літо 2023-го. Я майже всю ніч писала інтерв'ю, поки був зв'язок із військовим. Він через брак часу записував голосові, а я тоді довго розшифровувала й складала докупи той матеріал. Тієї ночі я неначе прожила кожну мить його історії. І це було нелегко, адже чоловік пройшов Азовсталь, полон, а потім знову повернувся на службу. Але історія вийшла сильна, як і він сам.23 січня 2024 року він загинув. Залишилося лише інтерв'ю і спогади. Пам'ять — це все, що ми маємо.Цілі батальйони залишилися в моїй пам'яті. Але я продовжувала працювати, бо могла допомогти іншим. Минулого року, у січні, нові втрати остаточно мене зламали. Відтоді я не змогла взяти жодного інтерв'ю. Але продовжую дослухатися до них і читати книги, які вони пишуть. Бо немає більшої подяки, ніж чути їх та поважати їхню історію й біль.Дякуйте військовим, говоріть із ними, слухайте їх. І пам'ятайте про тих, кого вже немає.