​​Widow Clicquot: що ще треба знати? 🍾Переглянув на вихідних фільм про Мадам Кліко. Цікаво. Не буду спойлерити та висловлювати власну думку (бо я ніколи не вважав себе великим знавцем кінематографу), просто думаю, що не зайвим буде пояснити деякі технічні моменти виготовлення Шампані, які зустрічаються упродовж цієї стрічки. Мені здається, що у тих, хто вже подивився або тільки збирається дивитися цей фільм виникли або можуть виникнути питання, наприклад, чому горлечка пляшок Шампані перевʼязані мотузкою, а не мюзле або чому в пляшках вино мутне. Чи для чого сидіти до півночі в погребі змішуючи і куштуючи різні вина. Так от: 1. У 1844 році Адольф Жакссон отримав патент на мюзле (це та металева проволока, яка тримає коркову пробку ігристого вина на горлечку пляшки), а до того використовували мотузку. Це було не дуже зручно, але принаймні працювало. Події фільму Widow Clicquot проходять на початку ХІХ ст., коли ще мюзле так активно не користувалися. 2. В Шампані є така поважна професія під назвою «Chef de Cave» («Шеф де Кав» - «майстер погребу» або «головний технолог» по-нашому) - це людина, яка відповідає за стабільність смаку кожної партії вина. І не просто стабільності, а ще й щоб кожна партія вина відповідала стилю певного конкретного шампанського дому (це як в парфумерії, коли певний виробник має свій упізнаваний стиль). Для того, щоб цього досягти Шеф де Кав має у розпорядженні так звану «бібліотеку вина» (запас вин з різних сортів винограду, різних ділянок та з кількох попередніх врожаїв). Спочатку майбутня партія пропрацьовується на малих зразках різного вина, які беруться з цієї «бібліотеки». Якщо все виходить - переходять до більшої партії. Для того, щоб усе правильно зробити Шеф де Кав повинен мати ідеальний нюх та великий досвід, адже в нього немає права на помилку. Якщо у вас є кращі вина, але Шеф де Кав їх неправильно змішає - видатного вина ви не отримаєте. Тому успішність того чи іншого шампанського дому часто визначається талантом його Майстра Погреба. 3. Найбільшою заслугою Мадам Кліко є винайдення процедури ремюажу (зведення дріжджового осаду на горлечко пляшки) та дегоржажу (відділення осаду від вина). На початку ХІХ ст. ігристі вина нагадували сьогоднішні ПетНати, коли в пляшці плавало багато дріжджового осаду, що залишився після завершення другого бродіння у пляшці. Кліко придумала спеціальний стіл (потім його вдосконалили, поставили вертикально і це стало називатися «пюпітрою»), на якому були прорізані дирки під певним кутом і можна було крутити пляшку так, щоб осад поступово рівномірно збирався в горлечку і далі його заморожували та відділяли. Це робило шампанське візуально чистим і прозорим та надавало йому приємного товарного виду. Довгий час цей метод тримався в секреті і інші виробники (зокрема і Moët&Chandon) дуже хотіли дізнатися, як це у Мадам Кліко виходить отримувати такі чисті і прозорі вина.