ми помрем не в парижі

📕 ой, я ще ж #прочитала «площу Вашингтона» Генрі Джеймса. було печально і інтересно, її видало readberry в рамках своєї серії «вперше».якщо коротко, це книжка про двох мудаків і одну мудачку, які крутять головною героїнею Кетрін як жид сонцем, філігранно маніпулюючи нею в найбільш вразливому стані — стані першої закоханості. 😉маємо багатого лікаря-батька гг, якому в жизні важливо тільки в кінці мати змогу всім тикнути під носа своє «о бачите, я був правий, як завжди!!»,😉бідного, але красівого і пишномовного залицяльника, якому нада дєньгі, які наша Кетрін має отримати від батька після замужества, 😉і тітку Лавінію, яка виховувала Кетрін після смерті матері і яка фактично розігрує молодими людьми драму на втіху своїй пристаркуватій романтичній натурі, підпижджуючи їм попід руки то те, то інше.ну все, я вам тут зразу червоні прапорці понакидувала, а як з цим розібратися недосвідченій Кетрін, яка страшно поважає і боїться батька, але настільки ж сильно упевнена в чистоті намірів свого павича Моріса?що вона буде робити, які рішення прийме і з чим залишиться в кінці, коли всі ці рібята затиснуть її міцно в своїх лещатах і безжальних тонких маніпуляціях почуттями?..а я вам не скажу!скажу тільки, що мені було справді дуже цікаво, але емоційно я не змогла пройнятися історією через стиль написання, який виявився дуже відстороненим і описовим. це спочатку мене засмутило, але потім я звикла і можу сказати, що це була непогана книжка, з якою я добре провела час і вона гарно закрила мені рік, що минув. ⭐️

🪄 абсолютно цілющий досвід читання наприкінці року: вибрати навмання книжку з куплених бозна-коли електронок від Анетти Антоненко і читати її, не знаючи, про що вона,не хотіти її прочитати, бо це щось нове,не братися до неї, бо зараз усі це читають,а просто отримувати чисту, прекрасну насолоду, рухатися за сюжетом, куди він тебе веде, мати невинну цікавість і дивуватися трансформаціям власного сприйняття. це була❄️ «вага снігу», Крістіан Ґе-Полікен🎹 вид-во Анетти Антоненковін їде в селище в горах, щоб побачитись зі своїм батьком.але опиняється в заручниках власного скаліченого тіла через страшну автомобільну аварію і тепер його життя залежить від людей, які трепетно бережуть кожен ресурс для життя. точніше, для продуманого виживання, адже надворі все з кожною сторінкою вкривається дедалі грубшою товщею снігу, а електроенергія вже не перший місяць сюди не подається. чому? ніхто не знає, але очевидно, що перед цим сталось щось масштабне й недобре,просто не в цьому суть.суть в тому, як почуваюся всі ці люди, про що вони думають, як поводяться і як міняється ця їхня поведінка з плином часу, коли снігу стає більше, а корів, яких ще не забили на мʼясо, менше.🩵це дуже тихий текст, майже безшумний, як той-таки сніг,але все ще, як він, здатний проломити дах своєю вагою.спокійно, красиво, думаю, багато для кого буде занудно, ще й відкритий фінал, але мені справді сподобалось. якось так добре лягло на душу.а головне — повернуло відчуття спонтанності в читанні і тої чистої радості раптового відкриття. #прочитала

помічаю, що вже вдруге в кінці року бажання читати і писати на канал стає дуже слабким і тьмяним. не знаю, що це; зараз весь вільний час і сили спрямовані на інші заняття, читати прикольно, але зовсім не обов’язково. щодо контенту, то знову картаю себе за неідеальність, однотипність, нерегулярність і бла-бла-бла…але цей #книгозвіт вирішила таки зробити, щоб не губилося. отже, 🌟«хочу» — дуже інтимний досвід занурення в сексуальність, страхи та потаємні бажання інших жінок, безумовно важлива збірка листів і фантазій.🌟 «Китова зірка. Русалонька з Кьонсона» Том 1, Том 2 — манхва, яка мені шалено сподобалась; історичний контекст окупації Кореї Японією, рух опору, скло, дрібка романтики і оці закінчення томів геть як у дорамах, коли пищиш, що просто зараз немає ще! дуже чекаю на наступні томи.🌟 «Летиція Курʼята та всі вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — суч укр літ про нас і для нас. химерно, чуттєво, душевно і смішно крізь сльози. історія про травму війни, розказана без описів війни — для мене це геніальність.🌟 «на острові» — збірка Коцюбинського, після якої він однозначно займає чільне місце в моїх улюблених класиках. майстер ментал брейкдавну, від якого стає дуже погано, і віртуоз описів, в яких просто розчиняєшся нафіг. видати таке взагалі — це сильно, а видати таке в короткій прозі — десь на межі безумства. обожнюю дуже-дуже, просто слів нема. не знаю, як буде в грудні, але планую невеличкий відпочинок плюс перебрати стелаж, тож, може, вернусь сюди трохи свіжіша й натхненніша. тримаймо за це кулачки! ✊*ще можете в коментах сказать мені, що я класна, щоб трошки нівелювати цю хандру і дизмораль*