так, потерпіть мою бурну активність, до кінця серпня я буду блєстать своєю продуктивністю, бо додаткові відгули й відпустки — єдиний час, коли можу це робити…

💚 #прочитала ще «Джейн з ліхтарного пагорба» моєї улюбленої Люсі Мод Монтґомері,✏️ вид-во: ще одну сторінку що ж, це доволі непогана підліткова історія про 12-річну Джейн Вікторію Стюарт, котра змушена жити разом з мамою в маєтку деспотичної багатої торонтської бабусі. доволі швидко ми дізнаємося, що її мама в молодості вискочила заміж за простого чулувіка, власне батька Джейн, але не змогла протистояти власній матері, що була проти цього соціально нерівного шлюбу, тож.. жінка просто втекла додому і забрала маленьку з собою (єп, я теж не дуже поняла цей її мув)…

👗 Джейн росла, будучи свято певною, що її батько мертвий, а якщо не мертвий, то принаймні завдав її матінці невимовного болю. росла в лещатах деспотичного виховання бабусиної дисципліни, без друзів, без простору для радощів, дарма що на вулиці Веселій. і яким же відкриттям для неї стало запрошення від батька провести літо на на Острові Принца Едварда! думаю, марно й казати, що саме там і почалось її справжнє життя, котре дало можливість проявити свої бажання і дійсні здібності на повну, вигартувало її характер і дозволило поволі, потроху навчитися відстоювати свої істинні бажання і особисті кордони.

🌊 окремо хочеться згадати про Острів Принца Едварда. якщо ви вже знайомі із творчістю авторки, то знаєте, наскільки чарівно вона завжди описує це місце. бо я живу зі святим переконанням, що це божий рай на землі і дуже хотіла б колись туди потрапити. це той випадок, коли місце стає окремим персонажем, таким любленим, таким колоритним і затишним, що читати варто тільки заради цього. власне подій і екшену тут не те щоб багато, але повість точно повертає смак до буденного життя, невеличких, але таких важливих щоденних ситуацій і огортає відчуттям Спільноти та Дому.

🥺 з прикрістю мушу визнати, все ж що поки це моя найменш улюблена книжка у авторки. вона прикольна, я можу радити її до прочитання з чистим серцем, але якщо порівнювати з циклами про всесвітньо відому Енн та трошки менш відому Емілі, з цією історією мені не вдалось поріднитися. може тому, що тут мене сильно дратувала безвольність мами Джейн протягом всієї книжки, але найвірогідніше тому, що (спойлер) кінець був абсолютно неочікувано і невиправдано солоденьким. ну не може все так гарнесенько вирішитись за одну розмову, коли роками перед тим не складалось, навіть якщо це дитяча книжка!! отож, закінчила я читати з думкою «я не віру» і це мені, друзі, на жаль, спаскудило враження :(