🙏 «те, що видно звідси», Маріанна Лекі⌨️ вид-во: Vivat вам це потрібно, якщо ви любите почитати всяке щемке та душевне про маленьке село і про людей у ньому — різних і на свій лад дивакуватих, якщо вам подобаються химерні деталі, котрі роблять реальність на крихту магічнішою, ніж вона є насправді, і якщо книжки «про жизнь, про все і ні про що» — ваша тема. 🌱 це історія, якій вдається бути теплою і хорошою попри всі втрати, яких вона сповнена і які довелось пережити головним персонажам. Луїза і Сельма, онучка і бабуся, так вже склалося, є найближчими одна для одної, оскільки батьки Луїзи надто зайняті своїми особистими переживаннями. ці дві жінки пояснюють собі світ та вигадують різні забобони і радощі, навколо яких крутиться буденне, але насичене життя. однак все починається доволі тривожно: Сельмі сниться окапі, а, як показує досвід, це означає, що хтось із жителів села незабаром помре. 🤔 хто ж це буде? оптик, все життя закоханий у Сельму, який так і не зміг їй у цьому признатися, хоч про його сердечні справи десятиліттями знає всеньке село?мила огрядна Ельсбет у вʼязаному фіолетовому капелюшку, якої є ліки і порошки на всі випадки життя, окрім як від смерті, яка насуває?Пальм, настільки залюблений в своїх мисливських псів, алкоголь і полювання, що навіть для рідного сина не залишилось любові?а може, вічно невдоволена життям і оточенням Марліс, котра надає перевагу тому, щоб взагалі не виходити зі свого будинку?..ніхто не знає. і я вам не скажу. 🦋 однак точно скажу от що: навіть після цієї смерті життя продовжується знову. світ мінус один світ продовжує існувати, кохання приходить до одних і проходить у інших і все це, я гадаю, можна цілком собі стерпіти, якщо вміти, як мешканці Вестервальду, вживатися разом і винаходити один для одного світ знову і знову. окремо хочу виділити стиль написання, який, як я спостерегла, багато кому став поперек горла під час читання. він такий казковий, метафоричний і легкий! це було свіжо й наповнено зворушливими символами, кожен з яких потім зіграв свою роль в оповіді, я таке дуже люблю. 💕зрештою, коли перегорнула останню сторінку, я подумала: так, буде гірше, потім краще, потім, можливо, знов буде кепсько, але ніколи не назавжди, бо таке вже життя. у цьому гіркота, але в цьому ж, знаєте, і певна полегкість.тож це книжка для вас, щоб зробити вам, як терапія: спочатку боляче, а потім добре. затишна і, кажуть, трохи бакманівська. ну і щоб поплакати можна було!#прочитала