Тиждень, після важкого понеділка з його трагічними обстрілами, я жила в режимі енергозбереження. Написала всім клієнтам і відмінала кожному найближчу сесію. Практично не виходила з квартири, тільки прогулятися парком, забрати доставку і по термінових справах. Відмінила все, що можна було відмінити, що потребувало моєї включеності і ресурсу. Займалася Меллісю і ходила з нею до ветклініки і на аналізи. Дивилась серіал. Читала. Їла. Спала. Багато. Ходила в терапійку. Прибирала. Дуже мало говорила. День на 5-6 мене нарешті почало відпускати. Захотілось щось створювати. Захотілось рухатися. Захотілось взаємодії з людьми. Сьогодні перший день, коли я повноцінно працюю. З графіком, обідньою перервою і навчанням, яке тепер треба наздоганяти. Не такою я уявляла собі свою літню відпустку. Але виявилось, що так, як я хочу, і те, чого потребую насправді — то трохи різні речі. В бажаннях були поїздки, активності, зміна обстановки. А потреба була лежати кабачком в максимально знайомому і безпечному середовищі. І як же ш я зараз собі дякую, що пішла саме за потребою, а не бажанням.