Думка по дорозі у лікарню в таксі// Виховання дітей і чому я проти модних порад психологів Памʼятаю як пару місяців тому на ліпці з глини ми говорили з власником студії. Саме він після успішної карʼєри і з тим капіталом пішов робити кераміку після 50 років. І заговорили про дітей. Він сказав тоді що йому сумно за сучасні покоління через вседозволеність, відсутність рамок і вічний потім пошук себе. Я трошки внутрішньо скрипнула, але днями говорила з подругою про це знову і картинка склалася. Найбільш поширена причина істеричних і загублених в житті дітей – відсутність кордонів, відсутність дорослих ментально батьків, вседозволеність. Є навіть дослідження яке показує кореляцію нещасних чи щасливих дітей та рівень строгости батьків. Більше адекватних меж – більш щасливі діти. В сучасному світі – діти яким все можна чомусь вважаються щасливими. Хоча саме вони стоять на голові не від радості, а від хаосу. «Приймати» всі типи поведінки це зручно батькам, яким не треба докладати зусиль для виховання, але для дитини у майбутньому це катастрофа. Безпека створюється там де є правила, межі та зрозумілість. У безпеці дитина росте, досліджує. Для виховання потрібна важлива деталь – дорослі батьки. Не друзі, не діти, а дорослі батьки. Багато хто відмовляється від цієї ролі, бо вона не така весела. Влаштовувати хаос, бити інших дітей, кидатися речима, витирати їжею меблі у закладі – це все не ок. Це все про батьків, які не встановили межі і дітей, яким тривожно всередині. Вседозволеність лякає, бо виростатимуть ці люди теж з нею. А потім «я не знаю що хочу від життя». Бо не було простору де це дізнатися.