Статистика telegram каналу - @volodymyrboyko

Логотип телеграм спільноти - Записки пасквілянта 2022-01-20

Записки пасквілянта

Кількість підписників:
12059
Фото:
2420 
Відео:
208 
Посилання:
2000 
Категорія:
Блоги
Опис:
Скандали, інтриги, розслідування від Володимира Бойка
Join Channel

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Записки пасквілянта - @volodymyrboyko

Записки пасквілянта

Маю запитання до колишнього генерального, прости господи, прокурора. Юрію Віталійовичу, а чому Ви сьогодні знову не були на стрільбах 6-ї роти 206 батальйону, де Ви, начебто, проходите військову службу на неіснуючій посаді «стрілок»? Більш того, коли я спитав у Ваших бойових побратимів про Ваше самопочуття, то отримав відповідь, що військовослужбовця на прізвище «Луценко» в їхній роті немає й про Вашу службу там знають виключно з Ваших дописів у Фейсбуці.
Тож Ви, якщо будете наступного разу фотографуватись у чужому окопі, вигадайте якусь іншу військову частину, у складі якої Ви, начебто, звільняєте Херсон.

3400
22-08-21 18:03
Web версія
Пряме посилання
Записки пасквілянта

Доброго ранку!❤️
Посміхніться. Сценка, як Арестович в армію ходив🤣🤣🤣

3600
22-08-16 03:53
Web версія
Пряме посилання
Записки пасквілянта
2006 рік.
Підтримка політики Путіна в Україні.
3100
22-08-13 15:05
Web версія
Записки пасквілянта

Я давно хотів написати справжню біографію цієї людини – Миколи Ілліча Шрага, ім’я якого другим після Петра Франка викарбувано на меморіальній дошці, що встановлена в холі Львівської політехніки на честь видатних викладачів цього закладу. Син Іллі Людвіговича Шрага, українського громадського діяча, обраного депутатом І-ї Державної Думи Російської імперії, Микола Ілліч був заступником голови Центральної Ради УНР, у квітні 1918 року призначений представником Уряду УНР в Іспанії, у 1919 році став радником української дипломатичної місії в Будапешті, а в 1924 році повернувся в Україну з Відня.
У 1931 році Шраг був арештований у справі «Українського національного центру» й у лютому 1932 року засуджений до 6 років позбавлення волі, але за півтора роки, у жовтні 1933-го, несподівано вийшов на волю.
У наступному він займався науковою роботою, захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора економічних наук, завідував кафедрою економіки та організації машинобудування і приладобудування Львівського політехнічного інституту, був членом наукової ради з економічних проблем в Інституті економіки Академії наук СРСР. А ще Микола Шраг був одним з найцінніших агентів Народного комісаріату внутрішніх справ (у наступному – Міністерства внутрішніх справ) Української РСР під агентурними псевдонімами «Плановик» і «Автор».
Біографію Шрага я збирався написати ще років 15 тому, але оскільки лінь народилась поперед мене, так і не зібрався. І ось, нарешті, три роки тому на сайті російської редакції радіо «Свобода» вийшла розвідка Костянтина Богуславського про Миколу Шрага, що базується на розсекречених архівних документах Служби безпеки України, серед масиву яких були випадково знайдені докази співпраці Шрага з органами радянської держбезпеки. Дуже рекомендую прочитати цю публікацію:
https://www.svoboda.org/a/30058869.html
Від себе ж додам, що про негласну діяльність Миколи Шрага я довідався значно раніше – з матеріалів справи Лаврентія Берія, засудженого до страти 23 грудня 1953 року вироком спеціального судового присутствія Верховного Суду СРСР. У зв’язку з переглядом цього вироку в порядку нагляду Військовою колегією Верховного Суду Російської Федерації (ухвалою від 29 травня 2000 року в реабілітації Берія, Меркулова, Кобулова, Гоглідзе було відмовлено, вироки щодо Деканозова, Мешика та Влодзимирського змінені) матеріали справи на деякий час стали доступними для вивчення. І ось у протоколі допиту судом 22 грудня 1953 року свідка Строкача Тимофія Амвросійовича, на момент допиту – міністра внутрішніх справ УРСР (на момент подій, про які каже Строкач, він був начальником Управління МВС Української РСР у Львівській області), я натрапив на таку фразу:
«Строкач: Я все время думал над указаниями Берия о создании своих банд для борьбы с оуновским подпольем. Очевидно, в развитие этого указания Мешик создал план организации на Украине легализованного центра ОУН, руководителем его предполагался Шрайх, ярый националист, бывший товарищ председателя Украинской Рады. Он находился на свободе только потому, что втерся в агентуру МВД. В Москве по этому плану была создана платформа этого центра. Размер этого липового центра в несколько раз превышал число оуновцев в Украине».
Зацікавившись цією фразою та загадковим Шрайхом, я швидко довідався, що Строкач мав на увазі Миколу Шрага, похованого на Личаківському цвинтарі Львова. Попри те, що розгляд справи по обвинуваченню Берія та ін. відбувався в закритому режимі, а матеріали справи були засекречені, допущена Строкачем мимовільна розшифровка агента призвела до виключення Шрага з агентурної мережі та завдала потужного психологічного удару по Миколі Іллічу. Пізніше мені доводилось спілкуватись з ветераном СБУ, який у 1969 році, будучи старшим лейтенантом Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР, відпочивав разом зі Шрагом в одному санаторії (Микола Шраг помер 2 лютого 1970 року у віці 76 років). Зі слів ветерана, Шраг так і не зміг відійти від потрясіння, спричиненого викриттям Строкачем його відомчої приналежності.

3300
22-08-10 11:19
Web версія
Пряме посилання
Записки пасквілянта

"Наша служба і опасна і трудна..."

5700
22-08-05 03:21
Web версія
Записки пасквілянта

Масове збурення в експертному середовищі Фейсбуку спричинив Указ нашого Ворьонка про втрату українського громадянства Геннадієм Корбаном. Найкращі представники волелюбного українського народу (а хто ще може бути фейсбук-експертом?) в один голос стверджують, що цей Указ є антиконституційним, позаяк, згідно зі статтею 25 Основного Закону, громадянин України не може бути позбавлений громадянства.
Щоправда, якби експерти дочитали цю статтю до кінця, то вони зрозуміли б відмінність між позбавленням громадянства та втратою громадянства, позаяк Конституція гарантує право кожному на зміну громадянства. І якраз Геннадій Олегович цим правом і скористався.
Позбавлення громадянства, про яке йдеться в статті 25 Конституції, це примусовий акт щодо особи, який застосовується, здебільшого, як покарання за політичну чи релігійну діяльність. Що ж стосується втрати громадянства, то це – добровільний акт, коли особа набула громадянство іншої держави, тим самим заявивши (прямо, шляхом подачі відповідної заяви на ім’я Президента України, чи опосередковано) про своє бажання позбутись українського громадянства.
Цитую статтю 19 Закону України «Про громадянство України»:
«Підставами для втрати громадянства України є:
1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.
Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто».
Якщо Корбан, дійсно, має ізраїльський паспорт, то, тим самим, він опосередковано оголосив про своє бажання позбутись українського громадянства. Відтак, наш Ворьонок, видаючи Указ про втрату Геннадієм Олеговичем українського громадянства, діяв у повній відповідності з Конституцією України та Законом України про «Про громадянство України».
Інша річ – чому це трапилось лише зараз і чому про закон на Банковій згадали лише у випадку Корбана? Чому не видаються аналогічні укази про втрату громадянства сотнями інших достойників з числа відвідувачів Офісу Президента, які також мають іноземні паспорти? Я вже не кажу про кричущий випадок видачі українського паспорта міжнародному аферисту Саакашвілі, який взагалі ніколи не звертався з заявою про прийняття його в українське громадянство і який вважає себе громадянином Грузії та грузинським політиком.
Бо законність не буває вибірковою. Вона або є – і тоді законність поширюється на всіх. Або її немає.

3100
22-08-02 11:03
Web версія
Пряме посилання
Записки пасквілянта

Лише російські посіпаки, які не вірять Міністерству оборони України, обурюються вбивством в окупованій Оленівці п’ятьох десятків полонених бійців, доставлених туди з «Азовсталі». Бо ніякого полону немає – ще 17 травня 2022 року заступниця міністра оборони Ганна Маляр повідомила, що передача ворогу українських військових, які захищали Маріуполь, це, насправді, їхня евакуація, а не здача в полон. І, взагалі, вміщення «азовців» у тюрми на окупованій території з ймовірністю їх подальшої страти – це «операція з порятунку», розроблена керівництвом МО України. У такий спосіб, зі слів Маляр, лише в Оленівку з Маріуполя було доправлено 211 українських військовослужбовців через гуманітарний коридор.
Більш того, Маляр спростувала заяви російської сторони, що полонених захисників Маріуполя будуть допитувати та тримати в тюрмах й закликала не вірити російській пропаганді.
Вірю Міністерству оборони України й особисто Ганні Маляр!

2900
22-08-01 07:02
Web версія
Пряме посилання