Статистика telegram channel - @volodymyrboyko

Друзі, хотів порадитись ось з якого приводу.У зв’язку з притягненням військовослужбовця, призваного за мобілізацією, Шабуніна до кримінальної відповідальності за ухилення від військової служби та шахрайство, а також розслідування за моєю заявою ще низки епізодів злочинної діяльності цього «захисника Вітчизни», підозрюваний Шабунін та його бойова подруга Каленюк по кілька разів на місяць зустрічаються з послами європейських країн. Фуршети із запрошенням послів проводяться, як правило, на горішньому поверсі будинку №14-16 по бульвару Миколи Міхновського в Києві, де Шабунін і Каленюк обладнали кол-центр псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції». Під час зустрічей Шабунін і Каленюк закликають дипломатичних представників припинити постачання зброї Україні, щоби примусити «київський режим» закрити кримінальне провадження щодо Шабуніна.Окрім того, Шабунін і Каленюк неодноразово направляли листи в НАТО, а Каленюк особисто їздила в штаб НАТО, де переконувала представників Північно-Атлантичного альянсу припинити постачання зброї Україні. Зі слів Каленюк, уся військова допомога, що надходить в Україну, розкрадається, доказом чого є кримінальне провадження, яке розслідується за фактом ухилення солдата 207 окремого батальйону ТрО Шабуніна від військової служби. Як розповідала Каленюк у штабі НАТО, Шабунін з другого дня війни на фронті, воював під Бахмутом, а «київський режим» його переслідує лише для того, щоби закрити рот борцю з корупцією і мати можливість надалі безкарно розкрадати військову допомогу.Мені вдалось роздобути достеменні докази (зокрема, знайти свідків) того, що Шабунін і Каленюк агітують послів європейських держав і представників НАТО припинити військову допомогу Україні. Тому я маю намір подати ще одне повідомлення про вчинення кримінального правопорушення цим шахрайським дуетом. Але хочу спочатку порадитись з читацькою громадськістю на предмет правильної правової кваліфікації.Відповідно до якої статті КК України треба оцінювати дії Шабуніна та Каленюк?Стаття 111 – державна зрада (умисно вчинене громадянином України дій на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України),Статті 111-2 – пособництво державі-агресору (умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора),Стаття 114-1 – перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Продовження. Початок отут.Але на той час прокуратура вже втратила функцію органу досудового розслідування, лише завершувала розслідування старих справ і ніякого нового кримінального провадження Горбатюк з Донським розпочати не могли. Тоді вони взяли стару-престару справу 2013 року за фактом побиття Тетяни Чорновол на Бориспільській трасі, яка була давно направлена в суд (і судом давно закрита, до речі, оскільки обвинувачений наклав на себе руки в СІЗО), та виготовили під номером «справи Чорновол» клопотання в Апеляційний суд Чернігівської (!) області з проханням надати дозвіл на проведення НСРД щодо Гримчака. Клопотання підписав тодішній підлеглий Донського Володимир Приходько, про якого я також можу багато чого розповісти. Однак після початку НСРД виявилось, що Гримчак не знайомий з Кличком і нічим не може допомогти Святненку, який скаржився на земельні проблеми в столиці. Тоді в НАБУ виникла інша ідея – щоби Святненко запропонував Гримчаку вирішити ту ж саму проблему через Верховний Суд. Мовляв, Гримчак завдяки дружбі з Луценком знайомий зі Стрижевською, а Анжела Анатоліївна знає багатьох суддів…Гримчак погодився переговорити зі Стрижевською, тому треба було ще й обладнати спецтехнікою кабінет заступника генпрокурора. Це НАБУїни зробили в наступний спосіб: Горбатюк в’їхав на територію Генпрокуратури через ворота з боку вулиці Гусовського на своїй службовій «Тойоті Камрі», на задньому сидінні якої лежали співробітники Оперативно-технічного управління НАБУ. Авто заїхало в підземний гараж, НАБУїни піднялись ліфтом на гору, разом з Горбатюком зайшли в старий корпус у кабінет Донського, де й залишились до ранку. А на ранок Олексій Ілліч супроводив їх у підземний гараж, звідкіля НАБУїни покинули територію Генпрокуратури в аналогічний спосіб.Тож цілком можливо, що зараз кабінет Донського взагалі на ніч не зачиняється. Але треба з’ясувати, хто завозить у підземний гараж співробітників ОТУ НАБУ. Ось для цього й потрібні відеокамери.

Хочу подякувати керівнику Донецької обласної прокуратури Павлу Угровецькому, який, нарешті, звернув увагу на мою скромну персону. Ось бачте, Павле Олеговичу, можете, коли захочете. Після мого вчорашнього нагадування про те, що у Волноваському районному суді Донецької області сімейне тріо Лубінців викрало матеріали кримінального провадження по обвинуваченню в розкраданні коштів державного бюджету нинішнього керівника Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Вервейка, прокурор у цьому провадженні Денис Фролов з власної ініціативи проінформував мене, яка здійснюється робота по відновленню втраченої справи. При цьому прокурор так поспішав, що не тим боком вставив аркуш з листом під час реєстрації та проставляння QR-коду. Ну, то таке, буває.Але виникає запитання до процесуального керівника: Денисе Олеговичу, а Ви не хочете провести обшук вдома у обвинуваченого Вервейка, а також осіб, які організували викрадення в суді матеріалів кримінального провадження? Нагадую як їх звуть і які посади вони обіймали на час зникнення справи: народний депутат України Лубінець Дмитро Валерійович (нині – уповноважений Верховної Ради України з прав людини), його брат – голова Волноваської військово-цивільної адміністрації Лубінець Іван Валерійович та його батько – голова Волноваської районної ради Лубінець Валерій Дмитрович.

Офіс Генерального прокурора повідомляє, що колишній керівниці Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Наталії Федорович повідомлено про підозру в службовій недбалості. За даними слідства, Наталія Володимирівна в травні 2021 року підписала договір оренди нежитлового приміщення у м. Києві для потреб працівників Секретаріату. Орендна плата була завищена удвічі від ринкової вартості, внаслідок чого держбюджету заподіяні збитки на суму понад 1,5 млн грн.Але виникає запитання: чому Офіс Генерального прокурора нічого не розповідає про кримінальне провадження по обвинуваченню нинішнього керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Івана Вервейка? Ще 18 березня 2020 року Донецька обласна прокуратура скерувала до Волноваського районного суду Донецької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018050510000417 від 21.02.20218 за ознаками ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України стосовно Вервейка Івана Дмитровича. Згідно з фабулою обвинувального акта, Іван Дмитрович очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й оформлював на роботу фіктивних співробітників, зарплатню яких клав собі в кишеню. Але матеріали зазначеного кримінального провадження були викрадені з Волноваського районного суду Донецької області. За наявною в мене інформацією, викрадення організували народний депутат України Лубінець Дмитро Валерійович, його брат – голова Волноваської військово-цивільної адміністрації Лубінець Іван Валерійович та його батько – голова Волноваської районної ради Лубінець Валерій Дмитрович. У наступному з метою приховати факт крадіжки матеріалів справи у Волноваському районному суді були виготовлені документи про те, що вказане кримінальне провадження, начебто, передано до Чечелівського районного суду м.Дніпра відповідно до розпорядження Верховного Суду від 06.03.2022 №1/0/9-22, яким змінена територіальна підсудність судових справ у зв’язку з тимчасовою окупацією м.Волноваха Донецької області. Але, насправді, матеріали кримінального провадження №12018050510000417 від 21.02.20218 до Чечелівського районного суду м.Дніпра не надходили, оскільки були вкрадені родиною Лубінців. Натомість Д.Лубінець після того, як став Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, призначив підозрюваного/обвинуваченого Вервейка керівником свого Секретаріату з наданням допуску до державної таємниці.Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 05.02.2025 у справі №991/878/25 зобов’язав НАБУ розпочати на підставі моєї заяви досудове розслідування стосовно 8 епізодів злочинної діяльності Лубінця – у тому числі й за фактом викрадення з Волноваського районного суду матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню Вервейка. Але старший детектив НАБУ Іван Дячук відмовився виконати судове рішення й вніс у ЄРДР лише 2 епізоди, проігнорувавши, зокрема, історію з крадіжкою матеріалів кримінального провадження. Втім, і ті 2 епізоди, які усе ж таки були зареєстровані, у НАБУ не розслідуються. Докладніше про це можна прочитати в моєму зверненні в Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради, яке я опублікував на сайті з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів».Що стосується Офісу Генерального прокурора, то мій запит стосовно «справи Вервейка» просто переслали в Донецьку обласну прокуратуру. Прокурор у цьому провадженні Фролов відповів, що все нормально – справа стосовно Вервейка розглядається Чечелівським районним судом м.Дніпра, ніхто її не викрадав, просто досі не проголошений вирок. А Чечелівський районний суд м.Дніпра відповів, що прокурор бреше: ця справа ніколи в суд не находила й, відповідно, не розглядалась.Тож дуже хотілося б, щоби Офіс Генерального прокурора розповів не тільки про кримінальні витівки колишнього керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, але й нинішнього.

Під рубрикою «Медіа-повії».За 32 роки роботи в галузі журналістики – з 1990 по 2022 рік – я перезнайомився практично з усіма бодай якось помітними інженерами людських душ, з кимсь очно, з кимсь заочно. Але донедавна я не знав про існування такої видатної журналістки як Катерина Коберник, яка спочатку на гроші Коломойського, а нині – з щедрот дідуся Сороса – редагує мало кому відоме інтернет-видання «Бабель».Про цю, так би мовити, журналістку я вперше почув у липні 2025 року, коли моєму бойовому побратиму Шабуніну Печерський районний суд обирав запобіжний захід. Як виявилось, Шабунін півтора роки фіктивно рахувався солдатом 207 окремого батальйон ТрО, але жодного разу в своєму підрозділі не з’явися, обов’язків військової служби не виконував, Військову присягу не складав і курс базової військової підготовки не проходив. Що не заважало Шабуніну, який проживав удома в той час як батальйон виконував бойові завдання, щомісяця отримувати грошове забезпечення (23 тис. грн) та додаткову винагороду за виконання бойових завдань (30 тис. грн), а за квітень і травень 2022 року й липень-серпень 2023 року – навіть «бойові» в розмірі 100 тис. грн на місяць.Так ось, довідавшись про це, «журналістка» Коберник по-перше, оголосила, що заявник у цьому кримінальному провадженні – себто старший сержант 206 окремого батальйону ТрО Володимир Бойко (вже колишній, бо я був звільнений в зв’язку з досягненням граничного віку після 3 років 2 місяців і 5 днів служби в тих місцях, про які Коберник, хіба, лише читала в зведеннях Генштабу) є агентом Москви й «проросійським блогером», найнятим Путіним для дискредитації професійних громадських активістів. І що вона зараз поїде у військову частину, знайде тих, хто служив разом з Шабуніним, і напише велику статтю про те, як «соросята» захищають Батькіщину.Дійсно, ця Коберник знайшла людей, які служили в 207 окремому батальйоні ТрО в 2022 – 2023 роках. І, дійсно, взяла в них інтерв’ю. Щоправда, вони розповіли, що ніякого Шабуніна ніколи в очі не бачили – мовляв, ходили чутки, що в батальйоні фіктивно рахується на службі цей шахрай, але в частині він не з’являвся. А також розповіли, що таких як Шабунін у батальйоні було чимало – ухилянтів, які фіктивно рахувались на службі, підполковник Юшко розподілив між усіма ротами й командири підрозділів були змушені щомісяця подавати рапорти на виплату таким як Шабунін щомісячної премії та додаткової винагороди.При цьому Юшко торгував довідками форми №6 про безпосередню участь у бойових діях, розкрадав гуманітарну допомогу, їздив п’янив на службовому автомобілі та систематично вимагав з підлеглих гроші – зокрема, за виплату «бойових» кожний солдат і сержант мав заплатити Юшку 1000 грн. Щоправда, чи платив Шабунін, тим військовослужбовцям, з якими розмовляла Коберник, невідомо, оскільки Шабунін у батальйоні не з’являвся й спитати його вони не мали можливості.Ось таке інтерв’ю Коберник записала в липні 2025 року. Зараз вже жовтень, а статті немає. Йой, а що сі трапило? Може, Коберник вирішила писати не статтю про Шабуніна, а поему в прозі й взяла творчу відпустку?До речі, у вересні 2025 слідчий ТУ ДБР у м.Києві за моєму заявою зареєстрував ще шість кримінальних проваджень стосовно витівок солдата Шабуніна, зокрема за фактом користування завідомо підробленим військовим квитком, привласнення автомобіля, що був ввезений в Україну без сплати митних платежів як гуманітарна допомога для ЗСУ, та незаконного призначення на посаду бойового медика без складання присяги та проходження будь-якої військової і медичної підготовки. Зараз один епізод, що був розслідуваний раніше, – про фіктивну «службу» солдата Шабуніна в НАЗК – направляється до суду, доки Шабунін і Юшко знайомляться з матеріалами справи. А шість нових епізодів активно розслідуються. Тож я думаю – може мені на правах заявника подати клопотання про допит оцієї Коберник? Якщо вона статтю не може написати, то нехай за допомогою слідчого хоча б викласть своє «журналістське розслідування» у вигляді протоколу.#медіа_повії

Закінчення. Початок отутЗвісно, такий розвиток підприємництва та ще й під час війни не може не радувати. Щоправда, є два нюанси: по-перше, і майор Касьянов, і лейтенант Касьянов категорично не мають права займатись бізнесом, а в даному випадку вони ним не тільки займаються, але ще й продають виготовлену їхнім підприємством продукцію своїй військовій частині. Але не будьмо прискіпливими – урешті-решт, від себе гребе лише курка та бульдозер. Другий нюанс полягає в тому, що Юрій Касьянов, з його слів, страшенно бідує і тому змушений збирати по інтернетах матеріальну допомогу для підрозділу свого сина. Втім, і в цьому випадку не варто звинувачувати майора Касьянова в аморальності. Якщо є люди, які вірять усьому тому, що пишеться в інтернеті, чому б не скористатись їхньою дурістю?І все було б добре, якби мобілізовані військовослужбовці відділу УБпАК в/ч 1496 не стали б скаржитись, що родина Касьянових використовує їхню рабську працю на своєму приватному підприємстві, де солдати за наказом лейтенанта Касьянова безкоштовно виготовляють ті чудові вироби, які потім матір лейтенанта Касьянова за допомогою свого чоловіка, майора Касьянова, продає військовій частині, де служать батько й син Касьянови. Треба сказати, що діяльність ТОВ «Бюро рекламних технологій» становить собою приклад приватно-державного симбіозу. Офіційно кількість працівників цієї фірми – 37 осіб. Неофіційно – лише в цеху, який Касьянов-старший спорудив у Київській області під час війни, працює 22 військовослужбовці з числа підлеглих Касьянова-молодшого. Принаймні, так стверджують у своїх скаргах військовослужбовці 10 мобільного прикордонного загону. Ще з десяток людей… перепрошую, не людей, а солдатів працюють в приміщенні фірми в Києві. Робочий день з 8 до 17 години. Керує роботою підприємства, звісно, не дружина Касьянова (вона тільки рахує виручку), а заступник начальника відділення-начальник 3 групи відділення безпілотних ударних авіаційних комплексів сержант С-н М.М.Але, можливо, військовослужбовці б і не стали скаржитись, якби батьки-командири не запровадили систему штрафів – за будь-яке порушення (наприклад, спізнення на роботу на підприємство Касьянових) треба платити штраф у розмірі (знову ж таки, цитую одну зі скарг) 10 тис. грн. Штрафи сплачуються на рахунок Благодійного фонду Б-52, код ЄРДПОУ 45217772, засновником якого, як не складно здогадатись, є майор Касьянов. Ось тому я, прочитавши на фейсбук-сторінці Юрія Володимировича скорботну розповідь про службове розслідування, порадив пану майору – від чистого серця, їй богу – розрахуватись із солдатами, які безплатно на нього ішачать. Звісно, це ніяк не вплине на правову кваліфікацію дій лейтенанта Васильєва й лейтенанта Касьянова. Але по завершенні службового розслідування може бути зареєстровано кримінальне провадження й військовослужбовців почнуть викликати вже не на опитування, як зараз, а на допити. А якщо зараз дати солдатам трохи грошей, то вони в наступному, принаймні, будуть стримувати свої емоції, розповідаючи про військову службу Максима Касьянова. Тим більше, що залякування солдатів (це те, чим зараз займається Максим Юрійович) дасть ефект тимчасовий. Достатньо Касьянова-молодшого та Васильєва (який, до речі, не є повноцінним командиром, а доки очолює підрозділ з приставкою т.в.о.) перевести на інші посади, як солдати строєм підуть до пана Мацака розповідати про джерела казкових доходів ТОВ «Бюро рекламних технологій». І що ви думаєте? Замість того, щоби подякувати мені за безцінну пораду та моральну підтримку, майор Касьянов кинувся по консультації стосовно моєї скромної персони до народного експерта з усіх питань Бутусова. Ну, скажіть, будь ласка, розумна людина стане користуватись послугами особи, яка називає себе «участник группы военно-тактической экспертизы Генеральной прокуратуры по расследованию событий на Майдане»? Ось, полюбуйтесь на листування цих двох полководців. Я думаю, що з такими консультантами як Бутусов сину Касьянова на волі ходити недовго.

Під рубрикою «Привид Києва».Схоже, що народний депутат України Парубій у 2022 році вкрав у військовій частині А7375 (206 окремий батальйон ТрО) не один автомат, а два – АК-74 і АКМ. Військовослужбовці, які всередині березня 2022 року прийняли склад зброї та боєприпасів в/ч А7375 і які готували картки на втрачену зброю, кажуть, що з того часу, коли штаб батальйону знаходився в офісі Порошенка на вулиці Лаврській у Києві (лютий-березень 2022 року), залишився аркуш, на якому Парубій розписався в отриманні АК-74. Ця розписка разом з переліком вкраденої зброї в наступному була передана в ТУ ДБР у м.Києві, де розслідується відповідне кримінальне провадження. При цьому військовослужбовці стверджують, що Парубія вони ніколи в очі не бачили, а всі спроби розшукати його та забрати автомат були безрезультатними.Однак знайшлась фотографія, зроблена в березні 2022 року на вулиці Газопровідній в Києві, куди Парубій, вдягнутий у військову форму, яку він також поцупив у в/ч А7375, приїхав сфотографуватись на тлі ДП-27 (до речі, у березні 2022 року в батальйоні зникло шість таких кулеметів). У руках Парубій тримав АКМ. Оскільки під час фотосесії був присутній народний депутат Ар’єв, було б непогано його допитати на предмет того, де Парубій взяв АКМ – чи позичив на кілька хвилин у якогось військовослужбовця на місці фотографування, чи привіз з собою з офісу Порошенка. У останньому випадку цей автомат, напевно, також перебуває в переліку вкрадених.

В інтерв’ю телеканалу М1 співак ротом Віталій Козловський розповів про те жахіття, яке він переніс під час 10 днів служби в 22 окремій механізованій бригаді (військова частина А4718). У 22 омбр Козловський був переведений 17 червня 2024 року з Національного президентського оркестру на посаду солдата резерву 3 запасного взводу 90 запасної роти й на 11 день служби, 28 червня 2024 року, звільнений у запас у зв’язку з необхідністю догляду за дружиною. Але за ці 10 днів Україна ледь не втратила свого захисника. Ось як про свою службу та методи лікування посттравматичного стресового розладу розповів солдат запасу Козловський, який, перебуваючи в бліндажі, одного разу почув звуки обстрілу:«…у мене був страшний ПТСР. Я про це не розповідав. Вживати алкоголь – не допомагає, я пробував. Я вживав алкоголь – ходив запухший, страшний урод. Емоційно мене це не витягувало взагалі. Нуль. Я почав займатися активно спортом так, як я не займався ніколи у своєму житті. Я взяв собі дієтолога, тренера. … Втративши один раз в житті все, лежачи в бліндажі, коли нас обстрілювали декілька годин, я прощався з життям, я не можу тепер бути іншим».

Маю запитання до читацької громадськості. Друзі, ви не в курсі, на якому етапі виконання перебуває договір, підписаний 1 листопада 2017 року так званим «заступником генерального прокурора України» Юрієм Столярчуком (царствіє йому небесне) і директором ТОВ «Ленд-Проперті», яке було зареєстроване за 13 днів до укладання цього договору зі статутним капіталом у 1 (одну) тисячу гривень? Суть договору – Генеральна прокуратура в особі Столярчука передає ТОВ «Ленд-Проперті» під забудову земельну ділянку на перетині вулиць Іллі Еренбурга та Жилянської в Голосіївському районі Києва. При цьому Столярчук при укладанні цього договору діяв не на підставі довіреності або якогось розпорядчого акта, а, як сказано в преамбулі, на підставі Закону України «Про прокуратуру».До речі, киянам, чию землю Столярчук роздавав фіктивним фірмам (а власником цієї земельної ділянки є громада столиці), буде цікаво довідатись, що Юрія Васильовича на посаду заступника генерального прокурора ніхто не призначав. Колись, коли існував такий орган як «прокуратура України», він був призначений заступником генерального прокурора України. Але поправками до Конституції з 30 вересня 2016 року в державі створені нові органи: Верховний Суд (без слова «України») та прокуратура (без слова «України»), остання тепер належить до судової гілки влади. При цьому в перехідних положеннях Конституції сказано, що лише колишній генеральний прокурор України переводиться на посаду генерального прокурора (без слова «Україна») автоматично. Що ж стосується інших співробітників органів прокуратури, то їх треба було призначити – точно так, як призначали суддів у новостворений Верховний Суд (без слова «Україна»). Зрозуміло, що ніхто Столярчука після 30 вересня 2016 року нікуди не призначав і ніяких повноважень щось підписувати від імені Генеральної прокуратури йому не надавав. Саме тому, до речі, його посада в договорі зазначена не як «заступник генерального прокурора», а як «заступник генерального прокурора України».На фото: перша та остання сторінки договору.

Друзі, трапилось непоправне: гласний позаштатний співробітник СБУ Денис Бігус був призваний Вінницьким ТЦК на військову службу після трьох з половиною років успішного ухилення від мобілізації. Звісно, реально служити Бігус не буде – не для того мама ростила цю квітоньку. Але можливостей кататись на мотоциклі в Дениса Станіславовича тепер буде менше… Горе-то яке…Кажуть, Денис Станіславович був переконаний, що посвідчення СБУшного «стукача» гарантує йому недоторканість з боку ТЦК, розслабився й став заробляти на стороні, обслуговуючи директора НАБУ Кривоноса та Київського градоначальника Кличка. Тому правнуки Дзержинського, здивовані політичною незрілістю свого позаштатника, попервах «злили» народному депутату Гончаренку розписку Бігуса про співробітництво з СБУ. А коли й це не допомогло наверненню гласного позаштатного співробітника на шлях виправлення – повідомили у Вінницький ТЦК (бо Бігус так і не став на військовий облік за місцем свого фактичного проживання в Києві), що більше переховувати Дениса Станіславовича від військової служби наміру не мають. Мовляв, стадіон – так стадіон.З приводу своєї раптової мобілізації Денис Станіславович виступив з полум’яною промовою, зміст якої виклало чесне й непідкупне видання «Українська правда»: «За словами Бігуса, Вінницьке ТЦК зробило йому пропозицію, від якої складно відмовитись. Бігус нагадав, що на початку повномасштабного вторгнення РФ він добровільно вступив до ЗСУ, відслужив два роки і згодом звільнився – проте досі не має статусу учасника бойових дій, який має надати МВС». Уявляю цю зворушливу картину: солдат Бігус у бліндажі, освітлюваному одинокою свічкою, на невикористаному обривку туалетного паперу пише рапорт Головнокомандувачу Збройних Сил України: «Дорогий Олександре Станіславовичу, звільни мене з військової служби, бо я відслужив два роки, упродовж яких сильно сумував по директору НАБУ й жодного разу не катався на мотоциклі. А я за це буду за тебе бога молити й усім розповідати, що ЗСУ – це цирк-шапіто, куди можна зрання записатись, пофотографуватись з автоматом, як народні депутати Парубій, В’ятрович і Княжицький, а ввечері звільнитись. І ще, пане Головнокомандувачу ЗСУ, зателефонуй, будь ласка, міністру внутрішніх справ – нехай він мені посвідчення учасника бойових дій видасть. А то з мене люди сміються».Чесне й непідкупне видання «24-канал» наводить додаткові подробиці біографії Дениса Станіславовича. Виявляється, «Спочатку Бігус боронив Київ, а у кінці квітня опинився під Миколаєвом. Після звільнення з війська Денис Бігус працював позаштатним розвідником в Департаменту військової контррозвідки СБУ. Гроші він за це не отримував, а лише допомагав спецслужбі». Щоправда, про посвідчення УБД, яке Міністерство внутрішніх справ чомусь має видати «позаштатному розвіднику», 24-канал, що належить меру Львова Садовому, нічого не пише. Втім, це посвідчення Бігус може без проблем отримати за допомогою свого бойового побратима Шабуніна, який ще в 2022 році придбав у командира 207 окремого батальйону ТрО підполковника Юшка довідку про безпосередню участь у бойових діях. Напевно, для оптових покупців у 241 окремій бригаді ТрО встановлені знижки і якщо Шабунін ще раз звернеться по таку довідку – для Бігуса – то проблема буде вирішена.