На забинтованих руках, в обличчі рваннім,В порізі кожному я бачила одне:Таке прекрасне, віддане кохання,Що дане Господом , І вічне й неземне ... Вони в медичній клініці сиділи ,І кожен сльози у собі ковтав...Вона про щось тихенько шепотіла,А він її як вмів, так потішав... У пам'яті в стареньких ще спливали ,Щасливі дні подружнього життя ,Як в парку , Восени удвох гуляли ,І радо споглядали в майбуття... Вона йому із липи чай варила,Він їй з газети щось нове читав,Про все на світі разом говорили,Їм Бог немало добрих днів послав... Багатств земних ніколи не шукали ,В серцях тепло і вірність берегли ,І як , колись у юності- кохали...І сонцем один одному були.. У душах почуття не гасли  теплі ,І мріяли вони , без зайвих змов...Прожити так , щоб навіть там у Небі ,Господь дозволив разом бути знов ... З ромашок він приносив їй букети,Вона пекла у домі пироги...Було б так ще ... якби не зла ракета ...Якби не вбивці , горе- вороги... На забинтованих руках, в обличчі рваннім,В порізі кожному читаю річ одну:Зникає все... а вічне лиш - кохання,ЛЮБОВ ЗАВЖДИ СИЛЬНІША ЗА ВІЙНУ. Любов одна- це скарб дорогоцінний,Ніхто не відбере в людей її..І хто це щастя на Землі зустріне ,Той все переживе в своїм житті... Він ще нарве ромашок таких самих ,Заварить з липи свіжий чай вона...Засвідчать про одне глибокі  шрами :Їх не розлучить навіть і війна...