Не раз буваємо до себе ми суворі,
Все кажемо: що толку з мене тут?
І я вже, мабуть, непотрібний Богу,
Дарів Господніх я не маю тут...

І в церкві я нічого не роблю.
Віршів я не читаю, не співаю...
Сиджу тихенько я на лавці скраю,
Лише молитви Богу говорю.

І не несу служіння особливе,
Тихенько вдома лиш за всіх молюсь,
Щоб дав Господь Свої благословіння
На церкву дорогоцінную мою.

Свої недоліки я не ховаю,
Всі їх несу перед Твоє лице.
Трудитися для Тебе лиш бажаю,
Та що зробить для Тебе можу ще?

Накрий мої недоліки земнії
Своєю благодаттю, мій Господь.
За все подяку лиш несу Тобі я,
Оберігаєш що і душу Ти, і плоть.

Потрібне для життя все посилаєш,
Не залишаєш вдень Ти і вночі.
Я дякую Тобі і прославляю,
А послужить Тобі я можу чим?

Нема нічого вище за молитви,
Які з любов'ю ти усі несеш.
Вони духовні звершують тут битви
Із ворогом, що сіє зло без меж.

І Я це бачу, їх усі приймаю.
Радію Я, що ти є воїн Мій.
Тобі благословіння посилаю,
За всі подяки твої вдень, вночі.

Ти не кажи, що Богу непотрібний.
За тебе Він так дорого платив.
Нема у Бога недостойних, усі рівні.
Трудитися для Нього дасть Він сил.

Л. Шпак