Остання вечеря, Пасхальная ніч... А далі - Голгофа, розп'яття. І, звісно, не в тому важливість її,Що, з друзями, ніч та остання. Та ніч, то нам даний Христом заповіт. Та ніч то, про смерть Його, спомин. Це хліб, що для друзів Він Сам розломив. Це чаша з вином, наче з кров'ю. За вас моє тіло так будуть ламать,Як хліб цей пасхальний ми ломим. І кров, на хресті, Я іду проливать,Щоб нею цю чашу наповнить. І так ви робіть, доки Я не прийду. Про смерть Мою людям звіщайте. Бо Я, до Отця Свого, скоро піду. Ви ж, слів Моїх, не забувайте. Хто їсть Моє тіло та п'є Мою кров,Той буде життя в собі мати. В крові Моїй сила, щоб знову і зновЛюдей, від гріхів, омивати. Так, в ніч ту останню, Ісус научав. В сльозах, перед Богом, схилився. І піт Його, краплями крові, стікав. За нас, наш Спаситель, молився. Багато віків пролетіло і дат. Той вечір, як спомин, став бути. І згадка, про смерть, стала часто обряд,Неначе Господь тут відсутній. А Він є той самий, той самий Христос,Що каже: Я з вами повіки. І Він є присутній за нашим столом. І хліб наш бере в Свої руки. І благословляє цю чашу з вином. І дивиться, пильно, у серце. Чи хліб цей приймаєш, як тіло Його,Чи, лише обряд, зостається. Вважай же на себе, дитино Моя. Себе самого випробовуй. Бо кров Свою дав, не в осудження Я,А мати щоб єдність з тобою. О, церкво Моя, вже Жених твій іде. Не спи, не дрімай, підіймися. Невіста Моя, щоб побачив тебе,У темряві ночі світися.

🕊️

Л. Шпак