А тих, хто впав, Ісусе, підіймаєш. Хто впав так низько, нижче всіх низин. І втомлених Ти силою сповняєш. Тих, хто втомився у гріхах тут жить. Повз них Ти теж спокійно не проходиш. З них кожен є для Тебе дорогим. Для кожного із них Ти час знаходиш,Щоб дать життя й підтримати завжди. Щоб дать надію, подарить спасіння,Полагодить життя, піднять на висоту. На висоту духовного прозріння,Щоб славу за життя давать Христу. Твоя любов знаходить їх в підвалах. На вулицях, лежачими в багні... Твоя любов їм руку подавалаІ врачувала, знов життя даючи їм. І зараз Ти приходиш, як раніше,До безталанних і замучених гріхом. І до живучих без любові і надії. Призренних усіма у світі цім. Вони для Тебе всього найдорожче. За них, колись, на хрест вмирати йшов. І не один, в житті їх, перехожийПризренно, гордо мимо них пройшов. А про любов кричать на перехрестяхІ закликають ближнього любить. А ближніх - вибирають собі просто - Кого любить, кого і не любить. Брудних, покинутих любить Господь лиш може. Його любов нікого не мине. Нема дорожчого під небом цим нічого,Ніж серце любляче Спасителя святе. Л. Шпак