сьогодні святкуємо уродини Майка Йогансена🥳🥳🥳Я загалом його дуже люблю, бо він — людина-вайб, а «Подорож…» мене цікавить як текст-омаж на Нечуя, ба більше — я в захваті від того, як Йогансен використовує типаж баби Палажки та баби Палажки для власного формалістичного експерименту, хоча для геронтології тут нема чим особливо поживиться😔«Апокрифічна баба» зʼявляється в тексті як чергова картонна схематично прописана персонажка, а також як пародія на пародію на «бабів» Нечуя-Левицького. Так стара жінка приміряє на себе всі ролі, які зазвичай дістаються персонажкам її віку в рамках текстового простору: вона може бути і звичайною сільською старою, яка розповідає небилиці і пліткує, то стає перекупкою.Ярина Цимбал підкреслює, що незважаючи на свою підкреслену нереалістичність, «леґендарна баба» наділена цілком реальними характеристиками збірного образу старої жінки. Йогансену, як і Нечую, зовсім не йшлося про демарґіналізацію старої персонажки, не дарма оповідач «Подорожі…» підкреслює, що «апокрифічної баби фактично не існує, це «суто абстрактна величина, альгербраїчний знак, а не жива людина», тобто пародія на пародію ще більше затіняє стару жінку