Вільні від насильства

Верховний Суд, постанова від 19 червня 2026 року у справі № 336/6805/25⚖️ Верховний Суд вкотре звернув увагу на проблему, яка нерідко виникає у справах про домашнє насильство після розірвання шлюбу. Наявність спору щодо визначення місця проживання дитини не означає, що всі заяви про домашнє насильство є лише проявом конфлікту в родині.У цій справі батько звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо матері малолітньої дитини. Він посилався на численні факти фізичного та психологічного насильства: побиття дитини, психологічний тиск, погрози, образливі повідомлення, публікації у соціальних мережах, а також спробу силоміць забрати дитину. До матеріалів були долучені відеозаписи, переписка, висновки психологів, медична документація, матеріали кримінальних проваджень, рішення органу опіки та інші докази.Суд першої інстанції дійшов висновку, що така сукупність доказів підтверджує існування реальних ризиків повторного домашнього насильства та видав обмежувальний припис строком на шість місяців.Натомість апеляційний суд скасував це рішення, зазначивши, що сторони перебувають у тривалому конфлікті через визначення місця проживання дитини, а доказів ризиків повторного насильства недостатньо. Крім того, суд вважав, що на момент перегляду справи необхідність у приписі вже втратила актуальність.Верховний Суд не погодився з таким підходом. Суд наголосив, що обмежувальний припис не є покаранням кривдника. Його призначення – забезпечити безпеку постраждалої особи та попередити повторне насильство до завершення інших проваджень. Саме тому видача припису не залежить від того, чи притягнуто особу до адміністративної або кримінальної відповідальності.Особливо важливим є ще один висновок Верховного Суду: у справах про видачу обмежувального припису суд має оцінювати не лише окремий епізод, а всю динаміку насильства та ризики його повторення. Якщо заявник надає докази фактів насильства та обґрунтовує існування ризиків, цього достатньо для переходу обов'язку їх спростування до кривдника.Суд також прямо зазначив, що сам факт існування спору щодо місця проживання дитини не виключає можливості видачі обмежувального припису. Такі категорії справ мають різний предмет доказування, а отже сімейний спір не може автоматично нівелювати доводи про домашнє насильство.Ще одна показова позиція стосується оцінки ефективності самого припису. Верховний Суд звернув увагу, що відсутність нових контактів між кривдником та постраждалими після ухвалення рішення першої інстанції не свідчить про відсутність небезпеки. Навпаки, це може підтверджувати, що захисний механізм спрацював і досяг своєї мети – забезпечив безпеку постраждалих.Практичне значення цієї постанови полягає в тому, що вона вкотре акцентує увагу на необхідності комплексної оцінки обставин справи про домашнє насильство. Вирішуючи питання про застосування обмежувального припису, суд має оцінювати не лише факт уже вчиненого насильства, а насамперед ризики його повторення, поведінку кривдника, психоемоційний стан постраждалої особи та всю сукупність наявних доказів. Водночас сама по собі наявність сімейного спору між сторонами чи незавершеного кримінального провадження не виключає необхідності застосування заходів захисту, якщо встановлено обґрунтовані ризики продовження домашнього насильства. 🎓 Тамара Бугаєць, юристка. #колонка_юристки

❓І що ж нам робити з усім цим?Перше й найважливіше – не поспішати з нормалізацією. Я вже казав про це, але повторю, бо це критично.«Те, що ти відчуваєш, – це нормально» – це правда. Але якщо ви кажете це в першу хвилину, людина чує, що ви хочете, аби вона перестала відчувати те, що відчуває. Бо слово «нормально» для неї звучить як: «Добре, тепер рухаємося далі».1️⃣ Спочатку побудьте поруч із соромом. Не виправляйте його. Не заперечуйте. Дайте йому місце в кімнаті: «Я чую, що тобі дуже соромно за те, що сталося». Крапка. Без «але». Без «насправді». Без «ти не повинна так думати».2️⃣ Друге – відокремлювати вчинок від особистості. Повільно. Без натиску. Не через переконання, а через запитання: «Як ти думаєш, чи могла людина, яка переживала те саме, що й ти, вчинити інакше?» Люди часто значно добріші до уявної людини чи уявного друга, ніж до себе самих. І це – двері.3️⃣ Третє – і це вже про глибшу роботу – повертати людині її власну історію. Не переписувати її, а розширювати контекст. «Розкажи мені, що тоді відбувалося у твоєму житті». «Скільки тобі було років?» «Що ти тоді знала, а чого ще не знала?» Людина, яка пережила насильство, часто оцінює своє минуле очима себе сьогоднішньої. Це жорстоко й несправедливо стосовно самої себе.4️⃣ Четверте – тіло. Сором потрібно не лише осмислити – його потрібно відпустити через тіло. Дихання. Рух. Артпрактики. Усе те, що дозволяє матеріалізувати те, для чого ще немає слів, а потім – поступово відпустити.✏️ І ще одне – про нас із вами.Коли постраждала людина несе вам свій сором, вона робить щось дуже сміливе. Вона довіряє вам найболючіше місце всередині себе. І наша реакція, особливо в перші секунди, вирішує, чи вона залишиться в контакті, чи знову зачинить ці двері.Тому найкраще, що ми можемо зробити в цей момент, – це не знайти «правильну фразу». Це наша здатність витримати цей сором разом із нею. Не злякатися. Не відвести погляд. Не поспішити все вирішити.💬Бо людина, яка все життя несла сором наодинці, вперше може відчути щось дуже важливе: «Мій сором не злякав цю людину навпроти. Вона залишилася». «Значить, можливо, і я можу залишитися поруч із собою».Іноді саме це і є початком зцілення.🖋 Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA. #колонка_психолога

#Терміни_ГЗН Тригер🔖 Слово «тригер» сьогодні часто використовують у повсякденному житті. Ми можемо почути: «Це для мене тригер» або «Мене тригерить». Проте в психології цей термін має більш конкретне значення.⚠️ Тригер — це зовнішній або внутрішній подразник, який нагадує людині про травматичний досвід і може викликати сильну емоційну, фізичну чи поведінкову реакцію.Тригером можуть стати:– певний звук (наприклад, вибух або сирена);– запах;– місце;– дата;– слова чи фрази;– людина;– зображення або новина;– навіть власні думки чи спогади.Для людини, яка пережила травматичну подію, тригер може спричинити сильну тривогу, страх, відчуття небезпеки або навіть флешбек — стан, коли здається, що травматична подія відбувається знову.💡 Важливо пам'ятати: тригер — це не прояв «слабкості» чи «надмірної емоційності». Це природна реакція нервової системи, яка намагається захистити людину від того, що мозок сприймає як повторну загрозу.Що це означає для фахівців?Працюючи з постраждалими, варто пам'ятати, що навіть звичайне, на перший погляд, запитання, інтонація чи обстановка можуть стати тригером.Саме тому травмо інформований підхід передбачає створення максимально безпечного середовища, повагу до темпу людини, пояснення кожного етапу взаємодії та можливість для людини самостійно визначати, про що вона готова говорити.📖 Детальніше про вплив травми та принципи травмоінформованого підходу можна прочитати у матеріалах Substance Abuse and Mental Health Services Administration — SAMHSA's Concept of Trauma and Guidance for a Trauma-Informed Approach. Щоб дізнатися більше, ви можете переглянути детальний посібник у форматі PDF на сайті NCTSN або ознайомитися з повною версією концепт-паперу від SAMHSA.

🤝 Представництво UNFPA в Україні та компанія L'Oréal Україна підписали новий Меморандум про взаєморозуміння до 2029 року. Він масштабує стратегічне партнерство, що успішно розвивається з 2018 року та є прикладом ефективної синергії з приватним сектором, спрямованої на подолання системних бар'єрів у сфері гендерної рівності. Спільні програми фокусуються на забезпеченні економічної незалежності жінок як базової умови для запобігання гендерно зумовленому насильству (ГЗН)⚠️У межах реалізації програмної діяльності, UNFPA активно залучає потенціал відповідального бізнесу для переходу від екстреного реагування до сталого розвитку та відновлення людського капіталу. Багаторічний досвід співпраці з L'Oréal Україна підтверджує, що приватний сектор має бажання та можливості для створення сталих рішень щодо підтримки жінок. Спільні проєкти, що реалізуються в межах цього партнерства спрямовані на комплексну підтримку жінок через поєднання професійної інтеграції та навчання, психологічної підтримки та розбудови культури нульової толерантності до насильства через навчання громадськості, що безпосередньо впливає на зниження ризиків ГЗН. ЧИТАТИ ДАЛІ НА САЙТІ UNFPA

‼️ Наразі українське законодавство не містить окремої статті, яка б встановлювала відповідальність саме за кіберпереслідування. Водночас це не означає, що такі дії залишаються безкарними. Правова кваліфікація залежить від конкретних дій, які вчиняє кривдник. Залежно від обставин справи може наставати:➖ адміністративна або кримінальна відповідальність за домашнє насильство, якщо кіберпереслідування є проявом психологічної форми домашнього насильства (ст. 173-2 КУпАП, ст. 126-1 КК України);➖ адміністративна відповідальність за насильство за ознакою статі (ст. 173-6 КУпАП);➖ адміністративна відповідальність за сексуальне домагання, якщо переслідування має сексуальний характер та здійснюється через електронні комунікації (ст. 173-7 КУпАП);➖ кримінальна відповідальність за окремі злочини, якщо дії кривдника містять ознаки: - порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК України); - порушення таємниці листування, телефонних розмов чи іншої кореспонденції (ст. 163 КК України); - погрози вбивством (ст. 129 КК України).❗️Важливо пам'ятати, що у випадках, коли кіберпереслідування є проявом домашнього насильства або насильства за ознакою статі, одним із найбільш дієвих правових механізмів захисту постраждалої особи може стати звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису. 🎓 Тамара Бугаєць, юристка. #колонка_юристки

🔖Технологічно опосередковане гендерно зумовлене насильство (Technology-Facilitated Gender-Based Violence, TFGBV)Коли ми говоримо про гендерно зумовлене насильство, найчастіше уявляємо фізичне чи психологічне насильство в реальному житті. Проте сьогодні дедалі більше випадків відбувається в цифровому просторі.Саме для цього існує окремий термін – технологічно опосередковане гендерно зумовлене насильство (TFGBV). Це будь-які форми насильства, які здійснюються, посилюються або підтримуються за допомогою цифрових технологій чи онлайн-платформ через гендер людини.🔖До таких проявів можуть належати:– кіберпереслідування;– погрози в соціальних мережах або месенджерах;– поширення інтимних фото чи відео без згоди;– публікація персональних даних (доксинг);– створення дипфейків сексуального характеру;– цифровий контроль через геолокацію, паролі, акаунти чи мобільні застосунки.❗️Для фахівців, які працюють із постраждалими, важливо пам'ятати: насильство не закінчується, коли людина залишає небезпечне місце. Воно може продовжуватися онлайн – цілодобово, незалежно від відстані між постраждалою людиною та кривдником.Саме тому під час оцінки потреб і планування безпеки варто звертати увагу не лише на фізичні ризики, а й на цифрову безпеку.📖 Якщо хочете глибше ознайомитися з цим поняттям, рекомендуємо переглянути глосарій та матеріали UNFPA, де зібрані визначення, приклади та рекомендації щодо технологічно опосередкованого гендерно зумовленого насильства:🔗 https://kosovo.unfpa.org/en/publications/glossary-gender-based-violence-through-technology#ВільніВідНасильства #ГЗН #TFGBV #ЦифроваБезпека

🔴📓Відповідно до ст. 173-6 КУпАП, вчинення насильства за ознакою статі – це умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, спрямованих проти конкретної особи через її належність до певної статі чи стереотипні уявлення про соціальні ролі (становище, обов’язки, поведінку тощо) жінки або чоловіка в суспільстві, внаслідок чого була завдана шкода фізичному (без спричинення тілесних ушкоджень) або психічному здоров’ю потерпілої особи.📝 Давайте розберемо, які елементи складу цього правопорушення необхідно довести, а також якими доказами це можна зробити.🔖 Фактично склад правопорушення можна подати як формулу:🔽(1) дія або бездіяльність фізичного, психологічного чи економічного характеру + (2) умисел + (3) гендерний мотив (стать або гендерний стереотип) + (4) спрямованість щодо конкретної особи + (5) шкода фізичному або психічному здоров’ю + (6) причинний зв’язок між діями та шкодою = склад правопорушення, передбачений ст. 173-6 КУпАП.🔽На практиці найбільші труднощі зазвичай виникають із доведенням гендерного мотиву та наявності шкоди психічному здоров’ю потерпілої особи, оскільки сам факт конфлікту, сварки чи образливих висловлювань ще не свідчить автоматично про вчинення насильства за ознакою статі.Гендерний мотив доводиться через зміст висловлювань, поведінку та контекст. Суд має переконатися, що причиною дій або бездіяльності була не просто особиста неприязнь чи конфлікт, а саме стать потерпілої особи або її невідповідність гендерним стереотипам.❓Як можна задокументувати гендерний мотив та які докази можуть бути використані в суді?- аудіозаписи розмов;- відеозаписи події;- листування та повідомлення у месенджерах;- дописи, коментарі чи інші публікації у соціальних мережах;- показання свідків, які чули відповідні висловлювання або спостерігали поведінку кривдника;- докази систематичності поведінки (наприклад, коли керівник систематично відмовляє у кар’єрному зростанні лише жінкам або працівника-чоловіка постійно висміюють через виконання ним батьківських обов’язків);- порівняльні дані, які свідчать про різне ставлення до осіб залежно від їхньої статі.❗️Психічна шкода доводиться через встановлення негативних змін у психоемоційному стані потерпілої особи. Бажано, щоб такі зміни підтверджувалися не лише поясненнями самої потерпілої особи, а й іншими незалежними доказами.Зокрема, такими доказами можуть бути:- пояснення потерпілої особи про пережитий страх, тривогу, пригнічення, безсоння, постійне нервове напруження, небажання відвідувати роботу чи навчання тощо;- висновок психолога;- висновок судово-психологічної експертизи;- медична документація (довідки сімейного лікаря, психотерапевта, психолога, виписки з медичних карток тощо);- показання членів сім’ї, колег, друзів або інших осіб, які можуть підтвердити зміни у поведінці та психоемоційному стані потерпілої особи (замкнутість, плаксивість, страх виходити на роботу, уникання спілкування, пригнічений стан тощо).❗️Для притягнення до відповідальності за ст. 173-6 КУпАП недостатньо довести факт конфлікту чи образ. Потрібно підтвердити, що дії були зумовлені статтю потерпілої особи або гендерними стереотипами та спричинили шкоду її фізичному чи психічному здоров’ю. Тому своєчасний збір і належне документування доказів є вкрай важливими.❗️Важливо пам’ятати, що особи, які постраждали від насильства за ознакою статі є суб’єктами права на безоплатну вторинну правничу допомогу! 🎓 Тамара Бугаєць, юристка. #колонка_юристки

🔴 Є момент, який знайомий кожному, хто працює в цій темі. І він пов’язаний із професійним розпачем та професійним безсиллям.🗣 Ви дуже часто говорите на тренінгах і супервізіях про те, що людина розповіла свою історію. Ви вислухали. Усе зрозуміли. І всередині вже є відповідь – їй треба йти якомога швидше від кривдника. А вона каже: «Але я його люблю». І ось настає момент, коли у фахівця щось усередині стискається. Розгубленість. Роздратування. Іноді – тихий осуд. «Ну як же так?» «Вона ж розуміє, що це небезпечно».⛔️ От тут я і пропоную вам зупинитися. Бо саме в цій точці ми або стаємо опорою, або ще одним дорослим, який не зрозумів. Поговоримо про те, чому вона не йде, і чому це не слабкість. Перш ніж щось робити, важливо зрозуміти, що може відбуватися і чому людина не йде. Рішення залишитися майже ніколи не є «нерозумним вибором». За ним стоїть дуже складна система причин.Травма прив’язаності – коли небезпека і близькість зрослися в одне. Піти від кривдника означає втратити єдину відому форму любові.Економічна залежність – житло, діти, фінанси. Іноді буквально нікуди йти.Страх – що буде гірше, якщо піти. І це не завжди ірраціональний страх. Статистика показує, що найнебезпечніший момент – саме розрив.А ще сором і соціальний тиск – «що скажуть люди», «треба зберегти сім’ю», «діти мають бути з батьком». Або надія – що він зміниться. Що той чоловік, якого вона любила, повернеться. І ця надія підживлюється циклом насильства, де після агресії часто настає так званий «медовий місяць». Травма системи, яка сформувала лояльність до системи – якщо вона виросла в родині де насильство було нормою, вона може просто не мати іншої моделі стосунків. Все це разом – не слабкість. Це дуже складна пастка з якої немає простого виходу. ❓І тоді постає питання: що робити нам? Як допомогти?1️⃣ Відмовитися від ролі рятівника. Наше завдання – не витягнути людину із ситуації. Наше завдання – бути поруч, поки вона сама знаходить свій шлях. Це різні речі. І перше руйнує контакт, а друге – будує.2️⃣ Другий важливий крок – не засуджувати рішення залишитися. Навіть якщо всередині вам важко. Людина, яка відчує осуд, закриється. І наступного разу, коли їй буде погано, вона не прийде до вас. Бо «ви ж казали, що треба йти».3️⃣ Наступний крок – працювати з безпекою, а не з рішенням. Замість «вам треба піти» – «що ви робите, коли стає небезпечно?», «є хтось, кому можна зателефонувати?», «чи знаєте ви, де знаходиться найближчий притулок?». Не підштовхувати до виходу, а готувати умови, щоб вихід був можливим, коли людина буде готова.4️⃣ Важливо також зміцнювати ресурс і суб’єктність. Ставити запитання, які повертають людині відчуття власної сили: «Що ви робите добре?», «Що вам допомагає у складні моменти?», «Що для вас найважливіше в житті?». Це не відволікання від теми – це відновлення внутрішньої опори.5️⃣ І головне – називати насильство насильством, але без тиску. Не замовчувати і не виправдовувати. Але й не вимагати від людини одразу прийняти цю назву. «Те, що ви описуєте – це насильство. Ви не зобов’язані погоджуватися з цим прямо зараз. Але я хочу, щоб ви це знали». 🙌🏻 А якщо говорити про нас, то від нас вимагається бути стабільними поруч настільки довго, наскільки це буде потрібно. Зміна рішення в ситуації насильства в середньому відбувається після 5–7 спроб піти. Саме так – п’яти-семи спроб.Наше завдання – бути тим місцем, куди людина повертається після кожної спроби без фраз на кшталт: «Ну ось, знову».І ще важливо проговорити про наші власні межі. Іноді ми досягаємо точки, де нам стає важко. Де ми відчуваємо, що «топчемося на місці». Де з’являється думка: «Навіщо я взагалі з цим працюю, якщо нічого не змінюється?».🔴 Це сигнал не про постраждалу. Це сигнал про нас. Про те, що нам теж потрібна підтримка. Супервізія. Або просто чесна розмова із собою про те, чому нам так важливо, щоб вона пішла прямо зараз. Бо іноді за нашим «рятівництвом» стоїть власна тривога і нетерпимість до безсилля. Постраждала людина має право на власний темп. Навіть якщо він нас лякає. 🖋Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA #колонка_психолога

🖥 За результатами тренінгів У межах проєкту «Участь жінок на ринку праці: персоналізовані та гендерно орієнтовані послуги з працевлаштування» було розроблено Методичні рекомендації щодо механізмів перенаправлення та алгоритмів дій під час надання послуг кар’єрного кейс-менеджменту у сфері зайнятості. Посібник спрямований на підтримку жінок у доступі до допоміжних і підтримувальних послуг та враховує принципи персоналізованого і гендерно чутливого підходу до працевлаштування.🔹 Видання буде корисним для:– фахівців і фахівчинь центрів зайнятості;– кар’єрних радників і радниць;– соціальних працівників і працівниць;– фахівців центрів життєстійкості;– представників громадських та благодійних організацій;– психологів і психологинь;– фахівців, які працюють із внутрішньо переміщеними особами, ветеранами та ветеранками, жінками з вразливих груп населення;– усіх надавачів послуг, які допомагають жінкам долати бар’єри на шляху до працевлаштування та економічної незалежності.✔️ Інструменти, представлені у посібнику, можуть бути використані під час кар’єрного консультування, оцінки потреб, розробки індивідуальних планів підтримки, а також для ефективної взаємодії між різними службами та організаціями в процесі перенаправлення клієнток до необхідних послуг.

📍Документальний фільм показує один день з роботи команди мобільного Центру допомоги врятованим.14 травня 2026 року після масованого ракетно-дронового удару команда ЦДВ здійснила заплановану поїздку у деокуповане село Золотинка у Чернігівській області. Під час окупації села окупанти відзначилися багатьма фактами жорстокого поводження з мирним населенням. Під час регулярних поїздок команда надає психологічну допомогу, а також консультації і роз`яснення з питань подання заяв щодо отримання статусів позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії РФ.З 2023 року командами Центрів допомоги врятованим опрацьовано більш ніж 59000 унікальних звернень від українок та українців, які постраждали від війни.📌 До Центрів можна звернутися із будь-якими питаннями, які виникають у звʼязку з війною.Безкоштовно. Конфіденційно. Безумовно.https://youtu.be/k2bqhtLPsck?si=A_t__-7x9ei5M6I3КОМАНДА: Авторка фільму: Марія Гринюк https://www.instagram.com/ilyymyyy?ig...Команда ГО «Асоціація Амбасадорок України»Координаторка проєкту: Ірина ОрелКоординатор Мобільного ЦДВ: Марат ДурдиєвКейс-менеджерка: Тетяна МединаЮристка-консультантка: Юлія ФілясПсихологиня: Таїс ХелафЖурналістка-фрілансерка: Лілі ГайдВолонтерка: Саба Крістабальт🖇 Мобільні Центри допомоги врятованим створено за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, завдяки фінансовій підтримці урядів Австрії, Бельгії, Іспанії, Швеції у співпраці з місцевими органами влади та ГО «Асоціація Амбасадорок України».