ЯКІ КОНКУРСИ НАМ (НЕ)ПОТРІБНІ?#роздуминаприкінцітижня. Частина 1. Спостерігаючи за черговою дискусією, яка розгортається стосовно необхідності запровадження конкурсів на ті, чи інші посади та прийнявши участь в обговоренні презентованого Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives дослідження щодо наявної практики участі міжнародних експертів в таких конкурсних комісіях, не можу не озвучити свої думки. Як людина, яка за останні три роки передивилася сотні годин співбесід під час різних конкурсів на різні посади та дослідивши майже всі наявні конкурсні процедури (після держслужби можу сміливо йти працювати експертом з проведення конкурсів), в тому числі прийнявши участь в деяких з них особисто, сформував власну точку зору, яку готовий відстоювати та дебатувати на будь яких майданчиках. Всі конкурсні процедури умовно можна розділити на три великих узагальнених етапи.1️⃣ Будь-який вид перевірки знань (тести або практичне завдання, або і те, і те)2️⃣ Будь-який вид перевірки психологічно-когнітивних здібностей3️⃣ Будь-який вид співбесіди з конкурсною комісією (модель голосування після таких співбесід не така важлива, адже суть та сенс питань, які ставляться кандидатам є тотожними)☝️

Перевірка знань та навичків нажаль є намейнш важливою складовою. Вона може бути повністю автоматизовоною, або з фактором людського втручання, й в кращому випадку повпливає на якесь рейтингове розташування перед фінальним етапом співбесіди, але за великим рахунком її завдання не виявити найрозумнішого претендента на посаду, а не пустити далі найслабкіших.☝️

Проблематика перевірки психологічно-когнітивних здібностей десь багато в чому перекликається з попереднім моїм твердженням, але трохи ускладнюється різними моделями перевірки таких здібностей й відповідно різними підходами компаніями-монополістами, які представляють послуги проведення таких тестувань (сподіваюся я не розкрив секрет Полішинеля, що цей ринок є агресивно антиконкурентним й замонополізованим?).☝️

Ну і перейдемо до найцікавішого етапу на мій погляд - співбесіди на перевірку доброчесності. Першим та найвищим національним законодавчим джерелом, де вживається термін «доброчесність» є стаття 127 Конституції України яка визначає, що «на посаду судді може бути призначений громадянин України, який є компетентним та доброчесним». При цьому Закон України «Про запобігання корупції» не містить визначення терміну «доброчесність», хоча містить згадки про нього. Закон України «Про державну службу» трактує це поняття наступним чином: доброчесність – це коли дієш в інтересах суспільства, а не у власних цілях. Вікіпедія надає декілька визначень поняття доброчесності, але в контексти конкурсів найбільш релевантним є таке: ✅ доброчесність — це необхідна морально-етична складова діяльності державного службовця, яка визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго відношення до громадян та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов'язків та розпорядженні державними ресурсами. Верховний суд зробив декілька спроб надати визначення доброчесності, зокрема в справі №9901/355/21. Однак, що ж насправді є предметом дослідження під час таких співбесід та які дискреційні межі питань членів конкурсних комісій? Розпочинається все з дослідження родинних зв’язків. При цьому на ключове питання, яким чином конкурсант може відповідати за дії чи вчинки своїх родичів, з якими він навіть може не спілкуватися - невідомо. Незрозумілим також залишається питання, якою має бути глибина дослідження родинного дерева з боку конкурсної комісії та яким рівнем доброчесності мають володіти родичі такого кандидата. Адже може хтось з них вбив останнього мамонта або з’їв яблуко з не того дерева. Продовжується все питаннями підстав набуття майна без жодного обмеження щодо строків надбання такого майна. Особисто надавав пояснення щодо підстав набуття майна моєю бабусею в 1986 році (за три роки до мого народження). Абсурд? Та ні, звичайний опитувальник від звичайної конкурсної комісії.