Завдяки культурній менеджерці Смідинської громади Оксані Петрук і чудовій Олені Брайченко їzhakultura я отримала пакунок зі смідинською капустою.
Це розкіш! До Волині я ніяк не доїду, а відповідно, і шансів спробувати визначні регіональні страви небагато. У селі Смідин Ковельського району це була головна страва на місцеве престольне свято, тож її приготування мало і ритуальний характер. Господиня розпалювала піч, промовляла молитву, закладала цілі головки капусти в жар, а дверцята печі могли герметизувати глиною й піском. Капуста готувалася всю ніч. Вранці її виймали, охолоджували, знімали обвуглені зовнішні листки, нарізали великими шматками та заправляли олією, сіллю, перцем, додавали солоні огірки з часником.
Усе це приїхало в чудовому пакуванні із супровідною інформацією. Найважливіший факт: смідинська капуста внесена до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Волині. А пані Оксана з колегами робить усе можливе, аби якомога більше українців могли скуштувати цю унікальну страву.
Чи смачно це? За ніч смак капусти стає солодкуватим (але не карамельним), округлішим. Характерний сірчистий присмак не зникає, а змінюється, з'являються ледь відчутні димні ноти. Щільні шари листків добре утримують вологу, тож капуста нагрівається поступово, розм'якшується і готується у власному соку, зберігаючи структуру.
І... що ж, описати це доволі важко. Вона геть не схожа ні на тушковану, ні на звичайну запечену капусту. Скажу точно, що попри сформовану традицію їсти її із солоними огірками, мені вони радше заважали. Їхній смак виявився занадто домінантним і перебивав цікаві нюанси самої капусти.
На мою профдеформовану думку капусту, приготовлену в такий спосіб, легко уявити в дегустаційному меню сучасного ресторану, хоча народилася й збереглася ця технологія у звичайній сільській кухні.