Повідомлення telegram каналу - @victoriagryb

Курахівської ТЕС більше немає. Після ударів росіян не лишилося навіть труб. Колись вона була серцем енергозабезпечення регіону – тепер від неї лишилися лише уламки.
Парадоксально, але “загибель” курахівської станції стала початком “нового життя” для інших. Вже будучи напівзруйнованою, вона стала донором, “передавши” вціліле обладнання станціям, пошкодженим внаслідок російських атак.
З ТЕС забрали генератори, трансформатори та інші життєво важливі частини. Це був вимушений крок для підтримки енергосистеми країни, яка перебуває під постійним тиском агресора.
Курахівська ТЕС десятиліттями підтримувала стабільність енергосистеми країни, забезпечуючи світлом і теплом українців. Але для міста Курахове вона була не лише джерелом енергії, але й робочих місць. Сотні сімей залежали від роботи станції. З її знищенням регіон втратив важливу опору, яка ще залишалася в умовах війни.
Знищення інфраструктури Донбасу – це не просто удари по будівлях. Це удари по долях людей. Міста порожніють, коли робочі місця зникають разом із заводами, шахтами, а тепер і ТЕС. Люди їдуть у пошуках безпеки та нового життя. Вулиці, що колись були повні життя, нині застигли в тиші, як і обгорілі руїни колись потужної електростанції.
Ті, хто наважився залишитися в місті, живе без електрики і тепла. Для мене це особиста трагедія. Я добре знаю тих, хто присвятив своє життя роботі на станції, хто віддавав найкращі роки задля розвитку міста. На початку війни наша команда зробила, здавалося б, неможливе – ми забезпечили місцеву лікарню тоннами медичного обладнання. Ми вірили, що війна закінчиться значно раніше, і сподівалися, що місто не зіткнеться з такою страшною долею.
Будучи керівником напрямку Сталого розвитку в ДТЕК, я часто відвідувала Курахове. На фото, які досі бережу, ми святкуємо День енергетика, а також вручаємо нагороди на турнірі "Давай, грай". Це були моменти, сповнені тепла, гордості за людей і віри у майбутнє.
Пам’ятаю всі соціальні програми, які ми реалізовували в рамках програми соціального партнерства ДТЕК. Одним із найцікавіших для мене був проєкт «Громада своїми руками», завдяки якому мешканці мали змогу втілювати свої ідеї для розвитку міста. Цей проєкт завжди нагадував, наскільки потужною може бути громада, коли об’єднується заради спільної мети.
Курахове було не лише промисловим центром, а й осередком активного життя. Плавальний басейн просто неба, де тренувалася Яна Клочкова до своєї олімпійської перемоги, футбольні поля, боксерські ринги – це все формувало дух міста. І, звісно, найсмачніші чебуреки, які я колись куштувала. Але найголовніше – це люди. Люди, які дуже любили своє місто, завжди пишалися ним і робили все, щоб воно розвивалося.
Курахове та його ТЕС – ще одна жертва війни, але це не фінал. Це лише тимчасова тінь, яку, я впевнена, ми зможемо подолати разом.