Усі пафосні історії про незламність закінчуються одним простим питанням: що залишиться від країни і що буде з людьми, якщо війна триватиме далі?

Так, Україна може триматися. Може витримувати удари, відновлювати енергетику, ремонтувати залізницю, повертати до роботи порти та підприємства.

Але кожен наступний місяць війни має свою ціну. Це зруйновані долі і міста, втрачені виробництва, мільярдні збитки, люди, які виїжджають і не знають, чи буде їм куди повертатися.

Саме тому я так наполягаю на енергетичному перемир’ї. Це те, з чого потрібно починати діалог про сталий мир.

Спочатку – припинення ударів по енергетичній інфраструктурі.

Наступний крок – безпечне судноплавство і припинення атак у Чорному морі.

А далі – припинення вогню і серйозний переговорний процес.

Це не означає, що Україна повинна просто «перестати стріляти». Йдеться про використання всіх можливостей міжнародного переговорного треку, участь партнерів і домовленості, які мають передбачати реальні гарантії безпеки, щоб після паузи не почалася нова війна.

Можна ще роками говорити, що ми витримаємо.

Питання в іншому: якою буде ціна цього «витримаємо» для країни і для кожної української родини?

Тому потрібна деескалація. Потрібні переговори. Потрібні гарантії безпеки.

І Україні потрібен мир.