І тому з точки зору Константинопольського патріархату автокефальна Церква в Україні вже існує. Це — ПЦУ. Формально патріарх Варфоломій закликав єпископат і духовенство Української Православної Церкви приєднатися до ПЦУ. Але, по-перше, ми маємо аргументовані сумніви щодо наявності в єпископату ПЦУ апостольської спадкоємності, І хоча Фанар не залишає спроб обґрунтувати правочинність своїх рішень у відношенні хіротоній, посилаючись на історичні прецеденти (які не витримують критики), проте саме концептуального пояснення так і не було запропоновано. А по-друге, за період з 2019 р. духовенство та віряни ПЦУ неодноразово проявляли відверту агресію проти громад нашої Церкви. І поки ці проблеми не будуть вирішені, ми не можемо вступати в євхаристичне спілкування з ПЦУ. До того ж, як сказано, Українська Православна Церква має свою розвинуту внутрішню структуру. Для повноцінного існування ми не потребуємо приєднання до будь-якої іншої Помісної Церкви. Тому сценарій «приєднання» до будь-кого є для нас неприйнятним. Після 27 травня 2022 р. Українська Православна Церква вже існує як повністю незалежна. І ми розраховуємо, що інші Помісні Церкви, побачивши нашу фактичну незалежність, дійдуть висновку про необхідність визнання нас в якості автокефальної Церкви. Тому, як на мене, ми маємо сьогодні, перш за все, налагодити регулярну комунікацію з усіма іншими Помісними Церквами. Ми маємо активно доносити до відома Предстоятелів усіх Помісних Церков ті рішення, які були прийняті на Соборі у Феофанії і пояснювати справжній сенс цих рішень. Так ми зможемо підготувати надійний ґрунт для прийняття майбутніх рішень на всеправославному рівні. Однак сьогодні наш основний пастирський обов’язок — це молитва за українську перемогу. Також ми маємо активно допомагати усім нужденним, усім, хто постраждав від цієї страшної війни. Ми маємо бути з українським народом у біді, яка прийшла на нашу землю.»Джерело: https://kdais.kiev.ua/event/dopovid-17-10-2024/