Окремо, у пункті 4.1.1, при прийнятті громади вимагається виявити тих, хто поширював про «канонічну Православну Церкву» «клеветнические или оскорбительные сведения». Так само виявляють тих, хто брав участь у «захопленні її храмів» або активно підтримував такі дії в соцмережах і медіа.

Кожен, хто раніше відкрито виступав проти «Церкви», повинен подати індивідуальне письмове зречення від своїх «заблуждений» (пп. 4.1.4, 4.3.3). Усно це можна зробити лише як виняток, коли розголос може зашкодити тому, кого приймають в присутності благочинного або уповноваженого священника. Усі виявлені факти священник вносить до рапорту єпархіальному архієрею, додає до нього письмові зречення і ще й висловлює свою думку про «искренность намерений» людей (п. 4.1.5).

Як ми бачимо, оцінюється не тільки церковний стан людини. Оцінюють і її інформаційну діяльність, минулі висловлювання та ставлення до конкретної церковної організації. Пастирська процедура починає нагадувати ідеологічну перевірку лояльності.

А тепер найцікавіше.

У журналі № 83 прямо зазначено, що документ розробили у відповідь на запити єпархіальних місіонерських відділів на Донбасі та на територіях, які Москва називає «Новоросією». Тобто його створили для практичного застосування в умовах війни, на окупованих українських територіях.

Коли релігійна структура в умовах окупації починає збирати відомості про політично чутливі висловлювання людей то це вже питання не тільки церковного устрою, а й безпеки самих людей.

Не буде дивно, що такі «досьє» також окремою папкою будуть доставлятися «товаріщу майору».

По-четверте - церковне єднання нагадує приєднання до централізованої організації.

У проханні про прийняття людина підтверджує «готовность принять ее Устав и внутреннее устроение» (п. 4.3.3). А щодо громад документ висловлюється ще категоричніше: «Единство с Церковью предполагает безусловное принятие ее канонического строя» (п. 4.1.2).

Звісно, кожна Помісна Церква має власний статут, церковний порядок і дисципліну. Саме по собі це нормально. Проблема в тому, що адміністративний устрій однієї Помісної Церкви фактично стає умовою визнання людини повноцінним членом Православної Церкви.

Мені це дуже нагадує Свідків Єгови. Бо перед хрещенням кандидат у Свідки Єгови публічно підтверджує, що розуміє - хрещення означає належність до Свідків Єгови та виключно до їхньої організації. Керівний центр цієї організації розташований у Ворвіку (штат Нью-Йорк, США). Щоб бути «правильним» християнином, потрібно визнати не лише спільну віру, а й безумовний авторитет конкретного керівного центру. У випадку РПЦ це Москва, у випадку Свідків Єгови - «вірний і розсудливий раб» у Ворвіку.

Тепер про богослужбову мову.

Пункт 4.1.2 вимагає від громад, що приєднуються, звершувати богослужіння церковнослов'янською, яку документ проголошує спільною для всієї канонічної території РПЦ. У тому самому пункті сказано, що громада не має права вимагати для себе особливого богослужбового устрою. Тобто іншої мови не передбачено.

І це при тому, що в Православній Церкві немає догматичного припису служити виключно церковнослов'янською. Ба більше, сама Москва включає до своєї канонічної території Китай і Японію, де православне богослужбове життя має власні мовні традиції.

Тож у цьому пункті йдеться не про універсальний православний принцип. Йдеться про вимогу літургійної уніфікації громад, які приєднуються і про ставлення РПЦ до них.

Висновок для цієї частини доволі дивний. Ти приходиш до Церкви Христової, але спочатку мусиш довести лояльність церковній адміністрації і відзвітувати про попередню діяльність. Потім треба прийняти її статут, а якщо йдеться про громаду - погодитися навіть на зміну богослужбової мови.

Висновок?

Цей документ не про розкол і не про канони. Це інструкція для окупованих територій. Вона показує, яким буде церковне життя там, куди прийде росія. Буде перехрещення, перевірка лояльності, рапорти про минулі висловлювання, церковнослов'янська замість української і жодного українського церковного суб'єкта. Не буде ні УПЦ МП, ні ПЦУ, ні УГКЦ.