Отець Костянтин Шевченко пише на фб

Другий день сиджу й аналізую документ Синоду РПЦ «Указания по принятию из украинских раскольнических структур лиц, желающих присоединиться к Русской Православной Церкви» (затверджений 22 жовтня 2026 року, журнал № 83).

Що можна сказати?

Це не проста церковна інструкція. Документ прямо показує, як московський патріархат розуміє природу Церкви, апостольське наступництво та Таїнства і чого він вимагає від людини, яка хоче бути з ним у єднанні.

Найбільше мене цікавить не те, що РПЦ називає українських православних «розкольниками». Це ми чуємо ще з 90-х років з кожного утюга та сортиру. Цікавіше, які практичні й богословські висновки випливають із цього документа і чому, на мою думку, вони загрожують українському православ'ю.

По-перше - межі, які Москва визначила для Російської Православної Церкви, де-факто стають для неї межами самої Православної Церкви.

У документі жодного разу не згадується УПЦ МП на чолі з митрополитом Онуфрієм як окремий суб'єкт процедури прийняття. І це при тому, що частина її єпархій розташована саме на окупованих територіях, для яких цю інструкцію й розробляли. Людей приймають безпосередньо «к Русской Православной Церкви», а священникам прописують готову дорожню карту: «Находясь на канонической территории Русской Православной Церкви, вы можете быть в полноте церковного общения только в единстве с ней» (розділ 3, п. 4). Тобто перебування на території, яку Москва оголосила своєю канонічною, перетворюється на аргумент про необхідність підпорядкування саме їй.

І тут виникає цікаве питання, а де ж УПЦ МП на чолі з митрополитом Онуфрієм? Москва вже дала зрозуміти, чого варта ця «самостійність».

7 червня 2022 року Синод РПЦ прийняв Джанкойську, Сімферопольську та Феодосійську єпархії, які до того входили до складу УПЦ МП, у безпосереднє підпорядкування Московському патріарху та Синоду РПЦ.

13 жовтня того самого року аналогічне рішення ухвалили щодо Ровеньківської єпархії на окупованій Луганщині.

16 травня 2023 року Москва прийняла в безпосереднє канонічне й адміністративне підпорядкування Бердянську єпархію, усунувши від керування нею митрополита Єфрема, який залишався в юрисдикції УПЦ МП.

А 27 грудня 2023 року Синод РПЦ відокремив від УПЦ парафії Херсонської єпархії на окупованій частині області.

У випадку з Бердянськом керівництво УПЦ МП відкрито заявило, що дії частини духовенства єпархії суперечать її офіційній позиції. За словами УПЦ МП, митрополит Єфрем не залишав кафедру самовільно, а виїхав на лікування з благословення митрополита Онуфрія.

Звісно, РПЦ знайшла відмазку, що ці рішення обґрунтовували зверненнями місцевих архієреїв чи духовенства та складністю церковного управління в умовах війни.

Парадоксально, але не дивно, що УПЦ МП на чолі з митрополитом Онуфрієм і далі не визнає автокефалію ПЦУ. Вона повторює московську аргументацію про порушення канонічного устрою та неприпустимість втручання Константинополя в українські церковні справи. А тим часом сама Москва безпосередньо втручається в адміністративний устрій УПЦ МП і перепідпорядковує собі її єпархії на окупованих територіях.

Ця ситуація демонструє справжнє ставлення Москви до УПЦ МП. РПЦ бачить у ній не рівноправного церковного суб'єкта, а структуру, долю якої можна вирішувати в Москві залежно від політичних і територіальних обставин.

Але я трохи відхилилився від теми. Новий документ не розглядає статусу УПЦ МП, він присвячений прийняттю людей із ПЦУ, УПЦ КП та УАПЦ. Проте на фоні попередніх рішень Москви «відсутність» українського церковного суб'єкта на окупованих територіях у цьому документі виглядає красномовно.

По-друге - Москва ставить під сумнів Хрещення мільйонів українських православних.

У пункті 4.3.2 читаємо: «...учитывая отсутствие апостольской преемственности в указанных структурах, он должен принять Крещение». А пункт 5.2 вказує, що людина, охрещена в ПЦУ, УПЦ КП або УАПЦ, при приєднанні до РПЦ повинна прийняти Таїнство Хрещення.