Але виникає запитання: чи завжди шанобливе спілкування з людиною означає схвалення її поглядів?Якщо дотримуватися такої логіки, то довелося б сказати, що Христос «розстилався перед митарями», апостол Павло «розстилався перед афінськими язичниками», а митрополит Антоній — перед атеїстами. Однак ні Євангеліє, ні історія Церкви так не розуміли шанобливий діалог.Навпаки, багато святих отців вважали, що здатність спокійно розмовляти з людиною, яка не поділяє твоєї віри, — це ознака внутрішньої сили, а не слабкості.Тому митрополит Антоній сказав би: любов до людини не означає згоди з її переконаннями. І незгода з переконаннями опонента не звільняє християнина від обов’язку ставитися до людини з повагою.Здається, саме цей баланс сьогодні особливо важко зберегти. Суспільна атмосфера вимагає негайно поділити людей на «своїх» і «чужих». Але Євангеліє показує інший шлях: можна твердо назвати неправду неправдою й водночас не перестати бачити в людині того, заради кого помер Христос. Саме це поєднання правди й милосердя було однією з найвиразніших рис пастирського служіння митрополита Антонія Сурозького.На завершення хотів би попросити читачів відповісти на запитання: чий підхід вам ближчий — митрополита Луки чи митрополита Антонія?Напишіть у своїх коментарях.»