У даному листі майже прямо говориться про те, що сьогодні більшість вірних УПЦ – це заручники і внутрішньоукраїнських міжцерковних чвар, і недалекоглядної політики власного церковного керівництва, і певних політичних процесів. «…для багатьох вірян Української Православної Церкви однією з головних перешкод у сприйнятті Православної Церкви України є болісний досвід конфліктів, пов’язаних із переходами парафій. У ряді випадків ці процеси сприймалися як конфронтаційні, що ще більше поглиблювало страх і недовіру на рівні місцевих громад».Звісно, поява на українській церковній мапі ще одного утворення (наприклад, хай він буде називатися Екзархатом) – це камінь у різні городи. В першу чергу в город УПЦ, тому що її керівництво виявилося не в змозі створити нормальні умови для повноцінного життя власній пастві, яка так віддана своїй Церкві. В другу – в город ПЦУ, яка так і не стала привабливою для потенційних вірників із УПЦ – переважно енергійних, активних і небайдужих. Також це камінець і в фанарський город, адже наявність великої групи людей, не задоволеної сучасними процесами в УПЦ, але і не бажаючими «долучитися до Томосу» (тобто, увійти до ПЦУ) – то свідчення недосконалості самого Томосу.Тому буде досить дивним, якщо Екзархат з мрії певних романтиків перетвориться на реальність. Тим більше, що питання – а на який термін доцільно створювати таку інституцію – виникне обов’язково, і навіть об нього можна буде поламати немало списів. Але в Україні сьогодні все більше людей, хоч якимось чином дотичних до релігії, розуміють, що ситуація у вітчизняній православній царині – зовсім ненормальна, щось із цим потрібно робити. І дуже добре, якщо це зрозуміють за межами України ті, хто це Щось зможуть зробити.Прот. Сергій Баршай, УПЦ