«Проблема в тому, що виконавчі служби час від часу проявляють бездіяльність, і на якомусь етапі в громади вривається терпець, вона силою зрізає замки й заходить у своє приміщення. А тиражується це потім як насильницьке захоплення храму, — додає релігієзнавець Олександр Саган. — Втім таких конфліктних ситуацій не більше 2%».Алгоритм переходу складний, але зрозумілий.«І його потрібно зберегти, бо ми маємо забезпечити демократичність вибору на законних підставах. Марудно, але треба вчитися. І подумати про інформаційну службу, яка б супроводжувала людей на етапі зміни юрисдикції», — міркує Людмила Филипович.А які настрої всередині УПЦ?«Я скажу для декого шокуючу річ: УПЦ у нинішньому стані є чи не наймонолітнішньою структурою серед різних організацій в країні»,— каже священник Української православної церкви Сергій Прокопчук.Релігієзнавці кажуть, що, з одного боку, єдиної узгодженої позиції в УПЦ немає. Скажімо, серед єпископів є прихильники розриву зв’язків з РПЦ, є помірковані, які, як правило, гуртуються біля митрополита Онуфрія, є ті, хто виступає за збереження єдності з Московським патріархатом.Окрема група священників прагне розриву з РПЦ, але не хоче переходити до ПЦУ. Вони бачать вихід у створенні екзархату — особливої адміністративно-територіальної церковної одиниці, створеної за межами основної території патріархату, часто в іншій країні — під прямим підпорядкуванням Константинополя. Але в Онуфрія, м’яко кажучи, напружені стосунки з Вселенським патріархом після Томосу. «Константинопольський патріарх на екзархат не піде, тому що він надавав Томос не лише ПЦУ, а всім православним в Україні — виходячи з умови, що всі православні гілки об’єднаються для створення єдиної помісної церкви», — каже релігієзнавиця Людмила Филипович.Дехто висловлюється навіть за автокефалію, але серед священників є побоювання, що Москва оголосить УПЦ розкольниками, і це вплине на спілкування з низкою інших світових православних церков.Та з іншого боку, ключовим усе ж є страх зруйнувати свою структуру. Є негласний консенсус між більшістю єпископів, священників і навіть вірян, що вони мусять самозберегтися. Онуфрій не робить рухів ні в бік РПЦ, ні в бік Вселенського патріархату, тому що всі групи впливу в УПЦ мають визнавати його як єдиного канонічного єпископа. «Попри різницю в поглядах, вони все одно становлять одне ціле. Це величезний ресурс, який дозволяє зберігати централізовану владу», — вважає Геннадій Христокін.Діалог між церквамиНе секрет, що між кліром ПЦУ і УПЦ немає згоди й взаємної довіри. Вони взаємно звинувачують одне одного. Що каже Вселенський патріархат? Закликає до діалогу. Можливо, це звучить надто оптимістично чи відірвано від реальності, але спроби порозуміння є.Наприклад, утворене в 2023 році «Софійське братство» об’єднало науковців, духовенство й вірян обох православних спільнот. Братство організувало кілька круглих столів, деякі його члени навіть співслужили. Нещодавно вдалося провести непублічну зустріч між єпископами УПЦ та ПЦУ. «Було напружено, але відверто», — згадує Геннадій Христокін.Проти членства вірян у братстві виступають деякі архієреї як УПЦ, так і ПЦУ. Але низова ініціатива є, і братство поки що є єдиним майданчиком для дискусій щодо православної їх церкви в Україні. Людмила Филипович каже, що діалог може допомогти «витягати з УПЦ здорові елементи».Тим часом суди тривають. Голова ДЕСС каже:«Ми маємо справу з організованою, добре фінансованою боротьбою УПЦ за право залишатися в складі РПЦ. Ми ж не можемо використати звичний для росії інструментарій, де бульдозером зносять церкву і будь здоров. На рівні суду не має бути сумнівів у доброчесності рішень».Паралельно має відбуватися діалог між духовенством і державою, додає пані Филипович. «Якщо буде конструктивний інтерес української держави до УПЦ і в УПЦ теж з’явиться інтерес до держави, бо досі тільки образи, тоді можна буде чогось досягнути.⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️
