Архімандрит Кирило Говорун пише на фб:Продовжую копатися в різних мовних нюансах константинопольських документів щодо України. Раніше писав про тактикони, а тепер напишу ще про грамоти 1686 року та Томос 2019 року.Ці документи екклезіологічно вивірені, тому що визнають в Україні одну Церкву, яка може мати різні форми управління. Причому ці форми можуть бути і паралельними, і одночасно з різними канонічними статусами. Наприклад, Київська митрополія після 1686 року була по акрівії під Константинополем, а по ікономії — під Москвою. Також та сама митрополія могла існувати одночасно у Києві, Володимирі-на-Клязьмі, Москві та у Литві і Польщі.Київська митрополія завжди була трохи митрополією Шредінгера і залишається такою до нашого часу.Грамоти 1686 року разом з Томосом дозволяють трохи розібратися із дуже заплутаним статусом Київської митрополії УПЦ.По-перше, це частина Церкви Христової в Україні, вірніше, одна з її адміністративних структур. Який статус цієї структури, якщо вона не є частиною структури ПЦУ?По акрівії — це митрополія під Константинополем, а по ікономії — під Москвою.Те, що вона не визнає свого канонічного статусу ані по акрівії, ані по ікономії — це виключно результат власної близорукості або видавання бажаного за дійсне.До речі, Томос декілька разів повторює, що автокефальна церква України не може мати структур за її межами, але жодного разу не говорить, що в межах України не може бути інших структур. Втім, головний посил Томосу — до єдності всіх православних в Україні. Бажано, в рамках однієї структури.