Ілона Соколовська:«Чесно зізнаюсь — вже декілька днів ні настрою, ні особливих сил щось писати немає. Після чергового «пастирського благословіння» від «московського гаспадіна» Київ по 13 годин без світла (у нас на Лівому березі — майже 40 годин), інтернет і зв’язок падають, у квартирах +10. Але — дякувати комунальникам — пішла вода. Знаю, що подібна ситуація зараз у багатьох регіонах України. Молоді, активні, відносно здорові — тримаємося. Іноді навіть жартуємо, бо гумор — теж форма виживання. Але є ті, кому справді страшно й важко: старенькі, важкохворі, лежачі, люди на діалізі, які буквально застрягли на 14–22 поверхах без ліфтів. Для них ці випробування — не про дискомфорт, а про питання життя. Тому особливо втішно і так важливо, що ми — молоді й активні — робили рейди: носили термоси з гарячою їжею, підіймалися цими нескінченними сходами, несли тепло, турботу і, по суті, світло Різдва тим, хто особливо його потребував. Вчора на «ВІЧЕ» ми говорили. З життєрадісним дяком з Одеси — о. Андрієм Пальчуком — і священником зі Львівщини — о. Діонісієм Буренком. Говорили знову і знову. Усвідомлюючи, що потрібні кроки. Пам’ятаючи: за мовчання тих, від кого ці кроки залежать, кричатиме каміння. І чомусь ієрархи УПЦ впевнені, що це не про них. Два різні регіони. Різний темперамент. Різний досвід. Різна реальність життя УПЦ — в Одесі й на Львівщині. Але одна країна. Один ворог. І одне бажання — щоб цей ворог був розбитий і впав у власній кровожерливій пихі, як колись упав Голіаф, що зневажив і Бога, і народ. І от що важливо. У розмовах з десятками священників УПЦ — з абсолютно різних регіонів — я все частіше чую одне й те саме:«Потрібно терміново відновлювати євхаристійне спілкування з Вселенським Патріархом». У цьому ефірі це теж прозвучало. Без лозунгів. Але дуже чітко. Пам'ятаю, як казав владика Сильвестр у відомому подкасті (який, на жаль, так і не став жаданим проривом):.... А ви опитування проводили? А ви людей питали? То от — людей питають. Я читаю сотні коментарів. Спілкуюся зі священниками, які щодня говорять зі своїми парафіянами, громадами, селами й містами. І люди хочуть реальних кроків на розрив із москвою. Люди хочуть бути в єдності з Вселенським Православ’ям, а не з Московським патріархатом. Скільки ще «геніальних орєшників» має впасти на українські міста,щоб прозріли ті, хто давав обітниці Христу,брав відповідальність за українську паствуі присягався бути з українським народом та Україною? Один із коментарів під ефіром дуже точно підсумував те, що сьогодні болить у серцях багатьох мирян:«Ми, православні люди України, повинні бути всі разом. Ми єдині у Христі. Церква — це Тіло Христове, а не корпоративна структура. Амбіції й пихатість мають бути знищені. Наша Церква потребує змін». Дякую отцям за гаряче серце в ці холодні, темні дні...»