До речі, якщо вже згадали митрополита Іонафана (Єлецьких), нині колишнього керуючого Тульчинською єпархією УПЦ, варто нагадати його довгу та суперечливу історію — і особисту, і церковну.У 1980–90-х роках він був однією з найближчих осіб до митрополита Київського і Галицького Філарета (Денисенка). Спершу — як помічник і секретар, потім — як намісник Києво-Печерської лаври, а згодом — єпископ і керуючий справами Київської митрополії в статусі екзархату РПЦ в Україні.Він був довіреною особою і знав дуже багато і про особисте життя митрополита Філарета.Але саме в ті роки, після офіційного відновлення чернечого життя у Лаврі, навколо Іонафана почали згущуватися хмари. Його було викрито у розкраданні церковного майна — значних обсягів золота, срібла, пожертвуваних вірянами на оновлення святині. Це розкрадання помітив сам митрополит Філарет.Реакція Іонафана була типовою для людини, яка боїться відповідальності: замість покаяння — інтрига. Він почав «стукати» в Москву, розповідаючи там історії про “родину” Філарета — дружину, дітей, приватне життя, білизну та постіль.Почав шантажувати, писати пасквілі, анонімки, звернення до церковних і державних інстанцій. Як наслідок, Філарет позбавив його сану.Проте коли у 1990-х Філарет відкрито поставив питання про автокефалію Української православної церкви, Москва знову дістала Іонафана. І саме він став одним із головних інформаторів і донощиків проти свого колишнього наставника та вчителя.Саме він допомагав кремлю/рпц організовувати медійну та церковну кампанію проти автокефалії.Це — класична історія зради. Зради не лише людини, яка тебе підняла, навчила, довірилася. А й зради ідеї. І сьогодні, коли Іонафан — вже в Росії, переданий під час обміну, ми бачимо логічне завершення цього шляху. Він поїхав туди, куди й давно тяжів. Туди, де й підтримував боротьбу проти автокефалії, проти вільної української Церкви.«Було, да сплило», таке г####но у напрямок болот.Там Вам і місце митрополите Іанофане!В забутті, в самотності та вічній ганьбі!