🧠 Чи додає черезшкірна електронейростимуляція користі до ортезування при хронічному неповному ушкодженні спинного мозку?

У журналі "Bioengineering" опубліковано пілотне рандомізоване контрольоване дослідження, у якому порівняли грудо-попереково-крижовий ортез (TLSO) у поєднанні з черезшкірною електричною стимуляцією нервів (TENS) та використання такого самого ортеза без електростимуляції у людей із хронічним неповним ушкодженням спинного мозку.
У дослідженні взяли участь лише 12 дорослих з ушкодженням на рівні T6–T12. Їх випадковим чином розподілили на дві групи, а втручання тривало 4 тижні. Оцінювали інтенсивність болю, контроль тулуба та низку показників дихання до лікування, одразу після нього і через місяць.
Найвиразніша відмінність стосувалася болю. У групі, яка отримувала TENS разом з ортезуванням, інтенсивність болю зменшилася на 47,8%, тоді як при використанні лише ортеза — на 10,4%; міжгрупова різниця була статистично значущою (p=0,01).
Друга відмінність стосувалася структури дихального циклу. Частка часу вдиху в загальній тривалості дихального циклу (Ti/Ttot) покращилася на 33,3% у комбінованій групі проти 4,9% у групі ортезування (p=0,008). Водночас дихальний об’єм і частота дихання покращувалися з часом в обох групах, тому ці зміни не можна приписувати саме додаванню TENS.
Щодо контролю тулуба переконливої стійкої переваги комбінованого підходу продемонстровано не було. Самі автори вважають, що для відновлення функціонального контролю тулуба ортезування та сенсорної стимуляції, ймовірно, недостатньо і їх слід поєднувати з активним цілеспрямованим тренуванням.
Важливий методологічний нюанс: звичайну TENS не слід ототожнювати з черезшкірною стимуляцією спинного мозку. TENS переважно активує шкірні та периферичні аферентні волокна і використовується передусім для модуляції болю. Тому покращення дихального показника не доводить прямого впливу TENS на спінальні рухові мережі. Можливими поясненнями є зменшення болю, зміна сенсорного зворотного зв’язку та опосередковане покращення координації дихальних і постуральних м’язів, але ці механізми в цьому дослідженні безпосередньо не перевіряли.
Обмеження дослідження суттєві: лише 12 учасників, коротка тривалість втручання, відсутність окремої групи TENS без ортеза та імітаційної електростимуляції. Крім того, фактичний час носіння ортеза, рекомендованого на 6–8 годин на добу, не контролювали об’єктивними датчиками, а оцінювали за самозвітами та телефонним спостереженням. Тому результати слід розглядати як попередній сигнал, а не як доказ ефективності для широкого клінічного застосування.
Практичний висновок авторів полягає в тому, що додавання TENS до грудо-попереково-крижового ортеза може бути перспективним способом зменшення хронічного болю та впливу на окремі параметри дихання у людей із неповним ушкодженням спинного мозку. Водночас це дуже мале пілотне дослідження, яке поки не дає підстав рекомендувати таке поєднання як стандарт лікування. Потрібні більші рандомізовані дослідження з імітаційною стимуляцією, об’єктивним контролем використання ортеза, тривалішим спостереженням та активним тренуванням тулуба.

📖 https://doi.org/10.3390/bioengineering13080925

@usprm_official

#УТФРМ#USPRM#RehabHubUA#RehabTeamUA#PRMinUkraine#EvidenceBasedRehab