🌿 Потім він відвідав Київ, де пізнав красу православного богослужіння. Тут він познайомився з ченцями Печерської Лаври і розповів їм про нелегке становище русинського населення в Карпатах, яке знемагало під тяжким австро-угорським гнітом.

🌿 Забезпечений тут богослужбовими і духовно-повчальними книгами, він став пробиратися потайки через дрімучі карпатські ліси; всі отримані книги приніс на батьківщину. Юнак Олександр вирішив присвятити себе духовному служінню і діяти як місіонер, сподіваючись, що тоді зможе успішніше впливати на вірян, аби вони повернулися у Православну віру.

🌿 Однак на місіонерську діяльність влада відповіла тим, що в районах православного руху жандарми зграями робили облави, били людей до крові і піддавали арешту всіх, у кого виявляли православну літературу. Та гоніння не лише не відлякали юнака, а ще більш зміцнили у вірі й бажанні істинно і православно слідувати за Христом. Аби набратися духовного досвіду, Олександр Кабалюк здійснює прощі до Єрусалиму і на Святу Гору Афон, де в 1908 році настоятель Пантелеймонівського монастиря архімандрит Мисаїл благословляє Олександра іконою Пресвятої Богородиці «Акафістна» зі словами: «Прийміть від мене цю ікону Божої Матері і відвезіть її до свого краю як благословення святої Афонської Гори».

🌿 У 1909 році він вступає на навчання до Яблочинського чоловічого монастиря. Про ці події на Афоні була видана брошура, де було наведено короткий нарис з історії поширення Православ’я на Закарпатті та страждання русинів під угорським і католицьким гнітом.

🌿 25 березня 1910 року, з благословення єпископа Холмського Євлогія, архімандрит Серафим звершив постриг Олександра Кабалюка, майбутнього Христового сповідника, в малу схиму з нареченням імені Олексій на честь Олексія, чоловіка Божого. 11 липня 1910 року відбулося висвячення на ієродиякона, а 15 серпня (за старим стилем), в день Успіння Божої Матері, рукопокладення на ієромонаха. Після цього він почав нести послух, що стає справою всього його життя: служити священником у Закарпатті.

🌿 Отець Олексій отримав антимінс і комплект похідного храму зі складним іконостасом, шитим на полотні, інше богослужбову начиння. Фактично він ніс храм на своїх плечах, адже на батьківщині його могли схопити жандарми як «шпигуна». Отець Олексій таємно переправився через австро-угорський кордон, щоб почати своє пастирське служіння.

🌿 Змучений народ без віри Христової його вже чекав із радістю. Але чекали священника там і жандарми. Вони всюди влаштовували облави, щоб його зловити. Та Господь оберігав його. Ієромонах Олексій прибув у село Ізу, де йому було призначено парафію. І одразу його хотіли заарештувати, але народ — від малого до великого — встав на захист свого пастиря. Отця Олексія не заарештували, побоялися повстання. Зберігся навіть лист начальника жандармерії, де зазначається про цей випадок: «Потрібно було б перестріляти весь народ в Ізі, і тільки тоді можна взяти від них священника».

🌿 Майбутній святий звершував тут богослужіння в приватному будинку. За короткий час ієромонах Олексій встигнув сповідати і причастити Святих Христових Тайн понад тисячу осіб. Він охрестив близько трьохсот дітей, причому багато хто був в такому віці, що вже сам, тримаючи в руках свічку, співав: «Елицы во Христа крестистеся…». Преподобний Олексій також повінчав близько тридцяти подружніх пар. Так, наприклад, в 1912 році на свято Стрітення Господнього віряни від радості, що нарешті почалися церковні служби, співали «Христос Воскрес!» Народ заповнив не лише будинок, де звершувалося богослужіння, а й двір, сад, куди із відкритих вікон і дверей було чути спів.

🌿 Ця місія отця Олексія в Ізі справила на весь Карпаторуський народ сильне враження, що послужило поштовхом до руху за відродження Православ’я. Ієромонах Олексій таємно обійшов багато сіл, де відродився рух за Православну віру. Усіх він укріпляв, втішав і підбадьорював, запевняючи, що Божа допомога їх не залишить. ⬇️