Повідомлення telegram каналу - @ukr_pravda

Що насправді сталося в Кринках? Нерозказана історія висадки морпіхів на лівому березі Дніпра

Ми вирішили розповісти про цю операцію з трьох причин. По-перше, щоб привернути увагу до цієї непростої, замовчуваної теми. По-друге, щоб підкреслити складність умов, за яких цю операцію було проведено. А також відважність тих, хто її виконував, і особливо тих, хто загинув під час її реалізації. По-третє, щоб люди, відповідальні за наступні військові операції, не повторювали помилок, яких припустилися на Херсонщині. Щиро вважаємо, що цей текст є обовʼязковим до прочитання, а ось дуже і дуже коротко:
1. Співрозмовники в командуванні 36-ої бригади та оборонному комітеті Верховної Ради розповідають: задачею максимум операції в Кринках був вихід на Крим, ген до перекопського перешийку. Більш приземлено й зрозуміло виглядала друга задача, яку ставили перед операцією – розширити херсонський фронт і відтягнути на нього сили противника із Запорізького напрямку та Донеччини.
2. Командування давало трьом бригадам морпіхів 3–4 дні на те, щоб захопити широчезну 30-кілометрову смугу суходолу – приблизно від Антонівського залізничного мосту до Кринок – та просунутися до траси М-14. Просування до траси – це ще 5–7 км углиб окупованого берега. За мірками військових – величезна відстань.
3. Операція з висадки на лівому березі почалася приблизно 10–16 жовтня 2023 року. І в перші дні, за рахунок ефекту несподіванки й відносно слабкого противника, все було добре. 36-та перейшла Антонівський залізничний міст і зайняла село Пойма. 38-ма – захопила частину сонячних панелей, 35-та – почала чіплятися за Кринки.
4. Втім, практично одразу проти морпіхів зіграла найслабша сторона операції – її планування. Першою від цього постраждала 36-та бригада. Її штурмовики, що успішно рухалися вздовж залізничного мосту, залишилися без можливості підвезти БК, провізію та, що найболючіше, без укриттів. Приліт "Іскандерів" по скупченню бійців 36-ої бригади біля залізничного мосту був першою великою втратою Корпусу морської піхоти в цій операції.
5. Щоб потрапити в Кринки, морпіхам треба було перепливти широчезний Дніпро, вийти на островах, пройти по них пару кілометрів пішки, іноді зачекати в норах і перепливти ще річки Конку / Кринку. Загалом дорога від одного берега до іншого могла займати від кількох годин до доби. При цьому на островах неможливо було вкопатися.
6. Приблизно з грудня 2023-го, після розмінування дрібних річок, маршрут займав значно менше часу – 40–50 хвилин. Але залишався величезний брак човнів і РЕБів на них. Серед найтрагічніших історій – як довелося повертатися на правий берег на автомобільних шинах, оскільки човнів не було, як люди змушені були пити воду з Дніпра через відсутність логістики, як поранені зважувалися на самогубство через відсутність евакуації.
7. Співрозмовник, дотичний до морської піхоти та підготовки цієї операції, у розмові з УП запевняв, що союзники були готові забезпечити морську піхоту всім – від човнів до жилетів. Втім, вище військове командування, яке буцімто отримало перелік всього необхідного від морпіхів наприкінці весни 2023-го, не передало ці списки партнерам.
8. Генштаб на запитання УП про те, хто мав відповідати за забезпечення операції, відповів, що це "становить держтаємницю". Двоє не пов'язаних між собою героїв цього тексту в розмові з УП згадували непрості стосунки між Неїжпапою та Содолем. Влітку розслідувачі "Слідство інфо" з посиланням на поліцію повідомили, що в Кринках з жовтня 2023-го по червень 2024-го зникло безвісти 788 українських військових. УП відомо, що втрати загиблими й пораненими в одній із бригад морської піхоти за час операції склали приблизно 700 осіб.