УП. Кляті питання | Чому 125-ій бригаді ТРО довелося відійти від кордону на Харківщині? По...

Чому 125-ій бригаді ТРО довелося відійти від кордону на Харківщині? Пояснює екскомбриг Артур ГорбенкоУ травні цього року окупанти здійснили повторний наступ на Харківщину. Причому вже в перший тиждень глибина їхнього просування доходила до 10 км. Відповідно до однієї з версій подій, один із підрозділів ТРО надто швидко відступив з позицій. Що саме сталося 10 травня на Харківщині? Розповідає екскомандир 125-ої бригади ТРО Артур Горбенко. Повний текст інтервʼю – за посиланням, а ось ключові тези: Про те, якими силами доводилося відбиватися: Штатна структура батальйонів ТРО така, що тяжкого озброєння в них немає. У стрілецькому батальйоні був взвод з двома мінометами – усе. Єдине, що було в нас на посиленні – це 5 гармат і 3 танки. Це одна гармата, яка мала закрити 10 км, і один танк, який мав закрити 15 км. Про те, чому довелося відступати: Лівим флангом були Липці, Глибоке, правим – Стариця, за нею річка Сіверський Донець, і це вже не моя зона відповідальності. А на бригаду навалили все! І "дали противнику прорватися в напрямку Вовчанська", і "кинули позиції і втекли". Батальйони робили все можливе і неможливе. Але втримати фронт, коли в тебе 6–8 людей на кілометр – просто нереально. Про додаткові сили, які не були задіяні: У смугу моєї відповідальності зайшла 42-га механізована бригада. Спочатку вона зайняла рубіж за 20–25 км від моїх бойових порядків. Коли я сказав, що їх треба підтягнути ближче, їх поставили на другий рубіж оборони: на одному фланзі це було 4,5–5 км, на іншому – 8–10 км. Починається повномасштабний наступ. 125 бригада, умовно кажучи, стікає кров'ю, десь втрачає позиції, відходить. Протягом першої доби 42-га бригада, яка стояла за нами, не допомогла нам ні своїми механізованими, ні танковими підрозділами. Про викривлення інформації: Жодного прориву не відбулося. Противник мав тактичний успіх. Усе. Так, це було пов'язано з відходом моїх підрозділів з деяких позицій, але це не був прорив, бо це все відбувалося в межах батальйонних районів оборони. У перший день ми стабілізували ситуацію, навіть Глибоке ще було наше. Ми втратили тільки Стрілечу, Пильну, Борисівку – це ті села, які були практично біля лінії держкордону. Також ми втратили Огірцеве, тоді правий фланг у мене відійшов на рубіж села Стариця. Там ми і зупинили противника, у нас там була підготовлена лінія оборони. На цьому рубежі бої тривають досі.Про проблему з облаштуванням оборонних позицій: Коли ми зайшли, робити бетонні споруди вже не було змоги – будь-яка техніка знищувалася артилерією чи FPV-дронами, "Ланцетами". Тому ми рили руками. Без спеціальної техніки, без нічого, просто солдат з лопатою. Що могли, те й робили. Про різницю між покиданням позицій і відходом: Чомусь наше старше військове керівництво вимагає оборони за принципом "ні кроку назад". Можливо, є моменти, де так і треба, але ми забуваємо, що відхід – це не покидання позицій. Це ситуація, в якій командир на певному етапі бою вирішує зберегти людей і відійти на більш підготовлений рубіж. Він відходить, зупиняє противника й готує умови для проведення контратаки і відновлення рубежу.Про кримінальні провадження: 11 травня у першій половині дня вже було порушене кримінальне провадження! З 10 по 15 травня бригада ще вела бойові дії, і я керував діями своїх підрозділів, але в цей час ДБР уже починає дьоргати мене, моїх офіцерів, підлеглих, солдатів, сержантів з батальйонів, які ведуть бойові дії.