Максим Устименко боронив українське небо від атак з боку окупантів ще з часів АТО, але 29 червня стало відомо, що він загинув, захищаючи українські міста від чергової ракетно-дронової атаки росіян. Наполегливе навчання, сильна мотивація, сотні годин польотного досвіду, освоєння чотирьох типів літаків і численні бойові вильоти – Максим Устименко був чудовим прикладом майбутнього української авіації. Як згадує про нього мати його одногрупника – Андрія «Джуса» Пільщикова – іншого загиблого пілота, ще під час навчання Максим вже прагнув досягати найкращих результатів, проявляв лідерство й був справжнім мозковим центром своєї групи.У ніч на 29 червня російський агресор застосував понад 500 ударних дронів і ракет різних типів. Пілоти українських F-16, серед яких був і Устименко, збили десятки ворожих «шахедів», 7 з них на особистому рахунку Максима.Під час знищення останньої цілі винищувач Максима Устименка отримав пошкодження і почав втрачати висоту. У пілота вийшло відвести несправний літак від падіння на найближчий населений пункт, проте сам він катапультуватися не встиг.Того ж дня вийшов указ про присвоєння Максиму Устименку звання Герой України з відзначенням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Максиму назавжди 32 роки. #FightForUkraine
Колектив Інституту познайомився з новим Головою – Олександром Алфьоровим2 липня 2025 року в Українському інституті національної пам’яті відбулося знайомство колективу з новим Головою – Олександром Алфьоровим. Співробітники мали змогу особисто поспілкуватися з керівником, поділитися думками й очікуваннями, а також почути бачення подальшого розвитку Інституту.Олександр Алфьоров – історик, кандидат історичних наук, громадський і військовий діяч, теле- та радіоведучий. До свого призначення він працював науковим співробітником Інституту історії України НАН України, а також був головою експертної групи з дерусифікації в Києві.З початком повномасштабного вторгнення став до лав оборонців: спершу як офіцер ССО «Азов-Київ», а згодом – 3-ї окремої штурмової бригади, де обіймав посаду начальника групи гуманітарної підготовки та інформаційного забезпечення. Має звання майора запасу.Міністр культури і стратегічних комунікацій Микола Точицький привітав колектив Інституту з призначенням нового Голови.Нагадуємо, що Олександр Алфьоров був призначений на посаду відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 червня 2025 року.
У суботу, 28 червня, помер відомий український поет і громадський діяч, активний учасник шістдесятницького та дисидентського рухів в Україні – Ігор Калинець. Йому було 85 років. Ігор Калинець народився 9 липня 1939 року в містечку Ходорів на Львівщині. В 1956 році перебирається до Львова та вступає на філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. По завершенню навчання, в 1962 році почав працювати у Львівському обласному державному архіві спершу архіваріусом, а згодом – старшим науковим співробітником. У 1966 році вийшла його перша збірка – «Вогонь Купала», яку майже відразу заборонила радянська влада та вилучила майже весь тираж. На той момент Ігор Калинець вже був активним учасником шістдесятницького та дисидентського руху. Контактував з представниками української діаспори, його твори поширювались самвидавом та друкували за кордоном. Також Калинець брав активну участь в правозахисному русі.У 1972 році Ігоря Калинця засудили до шести років таборів суворого режиму та трьох років заслання. Відбував покарання в Читинські області разом зі своєю дружиною – поетесою та правозахисницею Іриною Стасів-Калинець. Під час перебування в ув’язненні та засланні працював токарем та кочегаром. Був активним учасником руху непокори в таборах спільно з іншими політв’язнями - Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем і Степаном Сапеляком. У 1981 році, відбувши повний термін покарання, Ігор Калинець повернувся до Львова. Почав працювати у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. В 1987 році став засновником самвидавного часопису «Євшан-зілля». Брав активну участь в відстоюванні прав Української греко-католицької церкви та незалежності України. Після відновлення незалежності України, в 1991 році Ігор Калинець видав двотомник власних поезій – «Пробуджена муза», який складався зі збірок написаних до заслання, та «Невольнича муза», який складався з циклів написаних у таборах. Також Ігор Калинець брав активну участь у відновленні імені Богдана-Ігоря Антонича в українській літературі. У 2010 році вийшла біографічна праця «Знане і незнане про Антонича», яку Ігор Калинець написав самостійно за виключенням розділів «Університет» та «Антоничі в Бортятині».Також Ігор Калинець упорядкував збірку «Богдан Ігор Антонич – дітям» (2021). Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким! Це ще одна велика втрата для українського суспільства. Шана і памʼять панові Ігореві, який зробив неоціненний внесок у відродження української державності та збереженні національної культури!
Нижня палата парламенту Королівства Нідерланди – Палата представників визнала сталінські депортації кримських татар у травні 1944 року геноцидом. В ухваленій резолюції зазначається, що з моменту незаконної окупації Криму в 2014 році багато кримських татар були безпідставно ув'язнені або катовані Росією, або зникли безвісти. «Росія, дуже ймовірно, продовжує свою політику геноциду проти кримських татар, тому заявляємо що визнаємо та засуджуємо масову депортацію кримських татар у 1944 році як геноцид за сучасними стандартами», – йдеться в резолюції. Також нідерландські парламентарії закликали уряд розглянути питання спільно з іншими країнами ЄС щодо загального визнання депортацій кримських татар геноцидом. Нагадуємо, що Верховна Рада визнала депортації кримських татар у травні 1944 року геноцидом у 2015 році. У 2019 році депортації кримських татар геноцидом також визнали парламенти Литви та Латвії. У 2022 – нижня палата Парламенту Канади – Палата громад, а в 2024 – парламенти Польщі та Естонії.
14 червня виповнюється 134 роки з дня народження одного з найвідоміших борців за Українську Соборну Самостійну Державу початку ХХ століття, полковника армії УНР Євгена Коновальця.В українській історії Євген Коновалець посідає окремішнє місце. Галичанин, він зумів на теренах УНР створити один із найбільш боєздатних бойових підрозділів часів Української революції 1917-1921 років, розуміючи, що "шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ". Опинившись на еміграції, він продовжив боротьбу і став одним із засновників спочатку Української Військової Організації (УВО), потім – Організації Українських Націоналістів (ОУН).Він був природженим дипломатом. Саме його авторитет міг утримувати й збалансовувати поміркованих ветеранів визвольних змагань і гарячу молодь, схильну до більш радикальних методів. Сталін особисто дав наказ вбити провідника ОУН. Коновалець пережив чотири замахи і лише п’ятий вдався.До чергової річниці з дня народження Євгена Коновальця УІНП підготував тест і пропонує перевірити, наскільки добре ви знаєте його біографію.
11 років російсько-української війни довели, що жіночий опір окупантам — це не лише волонтерство чи військова медицина, а й безпосередній захист України на полі бою. Для тисяч українських жінок цей складний шлях розпочався у 2022 році, але багато захисниць — серед них і Андріана Арехта-Сусак — долучилися до Сил оборони ще на початку російського вторгнення у 2014 році.Андріана Сусак народилася 9 грудня 1987 року в селі Вербовець на Івано-Франківщині. Згодом вона переїхала до Києва, здобула освіту перекладачки англійської мови в Київському національному лінгвістичному університеті та почала працювати в одній із фармацевтичних компаній.Її життя кардинально змінилося з початком Революції Гідності — Андріана брала активну участь у подіях на Майдані, а навесні 2014 року добровільно приєдналася до новоствореного батальйону «Айдар».Спочатку її погодилися взяти лише на роботу в штабі, однак згодом вона домоглася стати штурмовицею — хоч за документами значилася як швачка. У складі «Айдару» вона брала участь у боях за місто Щастя, обороні Луганського аеропорту та інших бойових операціях на Луганщині.У 2015 році захисниця повернулася до цивільного життя — вийшла заміж і стала мамою. У подальші роки Андріана здобула другу вищу освіту й активно долучилася до громадських ініціатив. У 2019 році вона стала співзасновницею, а згодом і головою Жіночого ветеранського руху — організації, спрямованої на захист прав ветеранок та відстоювання місця жінок у Силах оборони України.З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Андріана повернулася до захисту України — долучилася до оборони Київщини та Херсонщини. Паралельно вона брала участь в українських дипломатичних місіях у США, займаючись адвокацією розширення постачання західного озброєння.У грудні 2022 року Андріана Арехта-Сусак отримала важке поранення внаслідок наїзду на ворожу міну в Херсонській області. Проте, пройшовши реабілітацію, вона продовжує службу та боротьбу за Україну.#FightForUkraine
У Харкові заснували щорічну стипендію для молодих істориків на честь співробітника Північно-Східного міжрегіонального відділу УІНП та історика Едуарда Зуба. Усі деталі що отримання стипендію можна знайти на сайті Інституту за посиланням. За перебігом визначення переможців слідкуйте на сторінці Стипендія імені Едуарда Зуба.Едуард Зуб - співробітник Північно-Східного відділу УІНП та історик. Народився 1965 року в Черкасах. У 1991 році закінчив історичний факультет Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Багато працював з архівами та досліджував історію Харкова. Дописував у місцеві медіа та проводив екскурсії містом. У 2019 році став співробітником УІНП. З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав добровольчого формування “Фрайкор”, брав участь у обороні Харківщини. Згодом служив в 93-й окремій механізованій бригаді “Холодний Яр”. Був поранений. Після реабілітації повернувся на фронт. З 14 листопада 2022 року ми не маємо жодних відомостей про долю Едуарда Зуба. Станом на зараз він має статус зниклого безвісти.
Українцям Максим Неліпа запам’ятався яскравим телеведучим з широкою посмішкою на обличчі. А для небагатьох він був ще й надійним інженером-програмістом, що не боявся працювати в зоні відчуження ЧАЕС. Проте в останні роки Максим присвятив своє життя захисту України.Він народився 16 жовтня 1976 року в Києві, де провів усе дитинство та вступив до Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського на спеціальність інженер-приладобудівник. Саме будучи студентом Максим відкрив у собі талант до виступів – приєднався до київської команди КВК «Ковбої політеху» і згодом став її капітаном.Після закінчення університету Максим Неліпа розпочав свою кар’єру на телебаченні. Протягом 2000-х років він був ведучим шоу «Програй мільйон», «Погода», «Хто там?» та проєкту «Народна зірка». Також Максим знімався у кіно й брав участь у телепроєктах «Танці з зірками» та «Дизель Шоу».Пізніше шоумен повернувся до свого покликання за освітою – почав кар’єру в IT-сфері. Зокрема, в останні роки Максим Неліпа працював інженером-програмістом автоматизованих систем радіаційного контролю у державному підприємстві, що займається моніторингом рівня радіації в зоні відчуження ЧАЕС.З початком повномасштабного вторгнення Росії Максим вирішив вступити до Сил оборони України. В березні 2022 року він добровільно приєднується до ТрО, а згодом підписує контракт із ЗСУ – проходить службу в складі 14 окремого полку безпілотних авіаційних комплексів.Будучи на фронті колишній шоумен і програміст неодноразово проявляв свої інженерні навички й повернувся до служби навіть після тяжкого поранення з кількома перенесеними операціями. 12 травня 2025 року Максим Неліпа загинув у бою. Йому назавжди 48 років.#FightForUkraine
23 травня українці вже багато десятиліть відзначають День Героїв. Це неофіційна дата вшанування пам’яті тих, хто поклав життя в боротьбі за волю і незалежність України. Цей день – нагадування про тяглість української військової традиції, героїзм воїнів, пам’ять про знакові битви та незламність українського духу, який у найважчі часи безнадії запалював покоління до боротьби за свою державу.Нині ми живемо в часи героїв. Українці зруйнували нав’язаний нам образ народу-жертви і показали себе народом-воїном. Якщо глибше зазирнути в історію, можна переконатися, що ми завжди були такими – боролися за свою свободу. І тому ми збереглися як нація. Одним із символів боротьби за утвердження України в ХХ столітті став полковник армії УНР, засновник УВО та ОУН Євген Коновалець. Його мрією, якій він присвятив усе життя, була вільна Самостійна Соборна Українська Держава. Він і сам був уособленням цієї соборності: народжений на Галичині, він став однією із найяскравіших постатей Української революції 1917-1921 років на Наддніпрянщині. Навіть у найтемніші часи, коли здавалося, що все втрачено і боротися немає сенсу, Євген Коновалець вірив в Україну. Його слова сьогодні звучать як заповіт нинішньому поколінню борців за свободу України. Далі– у каруселі.
Ігор Куркострига був експертом у металургії, який присвятив ній все своє професійне життя. Навіть вже будучи на фронті, він отримав від побратимів свій позивний – «Вікінг», серед іншого, через особливу любов до холодної зброї і однойменний ніж. Водночас вдома Ігор завжди був справжнім серцем для всієї своєї родини. Він народився 31 грудня 1985 року в Дніпрі. Там Ігор провів усе своє дитинство, а згодом вступив до Національної металургійної академії України, де отримав ступінь магістра за спеціальністю «Ливарне виробництво чорних і кольорових металів». Щиро захоплюючись своєї справою, він почав професійну кар’єру з посади інженера-технолога на ливарному виробництві місцевого заводу, а з 2021 року вже виконував обов’язки його головного металурга. За відданість роботі Ігор неодноразово отримував відзнаки та нагороди.Все його життя змінилося в 2022 році, коли через повномасштабне вторгнення Росії в Україну Ігоря Куркостригу мобілізувався до лав ЗСУ. Невдовзі він став командиром взводу 9-ї роти 3-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. Проявивши на фронті власиву йому завзятість та надійність, Ігор разом з побратимами пройшли крізь одні з найзапекліших боїв – Авдіївку, Бахмут, Білогорівку. У січні 2023 року йому було присвоєно звання лейтенанта.5 березня 2023 року Ігор Куркострига загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Білогорівка Луганської області. Він отримав смертельне поранення від пострілу танка, коли пішов перевіряти стан побратимів після артилерійського обстрілу.За проявлену хоробрість та залізне лідерство він був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), а також медаллю «Захисник Вітчизни» (посмертно). Йому назавжди 37 років.#FightForUkraine
TGLIST.COM.UA
