Хотинська фортеця Серпантин до Дністра. Та насправді — в дитинство несеться. І навряд перестану триматись за віхи потужні. На шляху у той край виглядаю Хотинську фортецю. Як ранкову заграву, що дню піднімає лаштунки. Чимчикують часи, а все ті ж капелюхи на вежах. Перестелений схил навесні не зберіг наші тіні. Та хто щастя вкусив, споглядаючи простір безмежний,Докладає зусиль повторити цей досвід безцінний. Бастіон не один захищати від зла довелося,Та у колах води розчиняти насипаний смуток. Сивина у твердинь, як і в нас, від гарматоголосся. Бо як Всесвіт чудить, у майбутнього вид каламутний. Буковинська земля не заклякла у вирі історій. Піднялася зім'ята трава та росинки гойдає. Під крислатим гіллям спокій в душу дорогу проторить. А з ним легше петляти стежками дорослості далі. Відбивають луну кам'яниці у розпал тривоги. Задивлюсь на минуле, що в попелі труднощів сповна. Попрошу мовчазну непохитність для дома нового. Та іще повернусь і вхоплюся за кинутий погляд.@literospletinnia#винонадихає#приходченко#лігапоетів