Трохи дивно слухати повчання про фронт від людини, яка сама ніколи там не була.

Перед тим як відправляти когось “посидіти в окопах”, добре було б самому відчути, що таке війна не в телеграмі і не в студії.2014, 2015, 2016 роки - війна вже йшла. Хтось воював, хтось втрачав побратимів. А хтось будував політичну кар’єру й не поспішав ставати в стрій. Особливо цинічно звучать такі заяви з урахуванням попередньої проросійської риторики. У 2014-му частина нинішніх “патріотів” робила зовсім інші політичні заяви, а сьогодні розповідає, хто має воювати і скільки. Друге. Ми ведемо захисну війну. Не експансію. Не авантюру. Не “чийсь проєкт”. Це війна проти російської агресії. Війна у якій ми відбиваємось. І не ми її починали і сьогодні, нажаль, не в наших руках ініціатива на полі бою. Тому тези про те, що “від нас залежить, закінчиться війна чи ні” - це пряме повторення російської пропагандистської логіки. Ні. Війна закінчиться тоді, коли агресор припинить агресію. Відповідно, або він буде зупинений, або знищений. Перемирʼя ціною передачі ворогу територій призведе лиш до поновлення бойових дій у найкоротші терміни, але вже з гірших для нас позицій. Перекладати відповідальність із Кремля на український народ, чи на українську владу, - це гра на чужому полі. Навіть якщо це робиться емоційно, або для лайків. Можна критикувати владу, інколи то необхідність. Але коли політик починає зводити все до “ви вже всіх задовбали, може самі в окопи”, - це не державницька позиція. Це популізм на тлі війни. У цій війні достатньо тих, хто реально воює. І перш ніж когось повчати — варто мати моральне право це робити.