Гарні горори «продають» не кровожерливих монстрів, а наші власні екзистенційні страхи, втілені у метафорах. І з чим Ліндквіст чудово впорався.Ожилі трупи на сторінках його роману не полюють на мізки. Власне, вони дуже пасивні й «зʼїдають» себе зсередини. Натомість, створюють навколо себе потужне телепатичне поле. А безбарʼєрність думок – випробування, яке більшість із нас не подужає.Крім того, якщо тіло вмирає та розкладається, яка людська частина може повернутися до життя? Так-так, та сама душа, яку не хочуть відпускати близькі. От тільки сморід гнилої плоті – це геть не так романтично, як тіні в дзеркалах чи скрип підлоги, і точно менш бажано.«Невидимі» для закону, надзвичайно цікаві з наукової точки зору, а на додачу ще й емоційні «дзеркала» – такі «ні живі, ні мертві» виглядають як сюжет для зіркової статті, тема для стендапу чи навіть доказ біблійних доктрин. А насправді вони – метафора, сенс якої комік, журналіст і дівчина з екстрасенсорними здібностями шукатимуть, доки не знайдуть.