Futureproof

Гонорар за переклад першої книжки я витратив на ноутбук. Надворі був 2004 рік. Ноутбук, як зараз пам’ятаю, коштував 1532 долари, прослужив десять років і передав естафету комусь молодшому й бадьорішому. Це тепер я, навчений життям, технопесиміст, а тоді був технооптимістом і з ентузіазмом узявся оцифровувати все, включаючи телефонну книжку. Завів якусь базу в якомусь софті і все туди записував, не забуваючи хвалитися в редакції прогресивністю методу. Вчителька моя Майя Аркадіївна дивилася на це з поблажливою усмішкою — вона й не таке бачила. Я тоді і в правопис вірував. Аж ось настав той неминучий, але завжди несподіваний момент, коли ноутбук зламався і лежав у ремонті. Десь у його хворому нутрі лежав і телефонний номер автора, з тріумфом занесений у цифрову базу. Довелося попросити у Майї Аркадіївни. Вона не відмовила собі в сарказмі:— Так вы же его в компьютер записали, пан Мыкола.— Компьютер сломался, Майя Аркадьевна. Майя Аркадіївна педагогічно довго гортає сивий записник з редакційними номерами — автори, коректори, друкарні:— Тридцать лет веду — ни разу не сломался.