In MemoriamПомерла Майя Аркадіївна Притикіна — видатна техредакторка, моя вчителька у книжковому ремеслі. Те, що вона робила руками, очима і лінійкою-строкомером, тепер гламурно називається книжковим дизайном. Це була школа в середньовічному, суворому, старому смислі слова: кілька років я був у Майї Аркадіївни підмайстром — роздруковував макети, возив у друкарню кальки, зводив коректорські і редакторські правки в один макет. Інтернету в наші широти тоді ще не завезли. Вона була опорною стіною покійного видавництва «Наукова думка», потім «Критики» і безлічі проектів в академічних інститутах. Автори передавали її з рук в руки, як скарб.Потім я почав робити свої макети. Приносив — і наражався на лаконічне:— Разврат.— Перерасход бумаги на 10 %.— Не изобретайте велосипед, пан Мыкола. Его изобрел Гутенберг.— Потрудитесь переделать. Що це було і хто вона така я зрозумів не одразу. Добре, що взагалі вистачило ума зрозуміти. Майя Аркадіївна вчилася у Якова Веніаміновича Руденського, великого техреда і реформатора друку. Він зробив «Театральні строї» Петрицького і половину української літератури 1920-х років. («Он был очень строгий — халтуру заворачивал. Все его избегали, а я специально выгадывала четверги, когда он дежурил, и он меня учил».)На все життя врізався у пам’ять епізод, як я приніс якийсь дурнуватий вертикальний колонтитул, а вона афористично припечатала:— Пан Мыкола, если вы не можете сделать лучше, чем Гутенберг, значит последние 500 лет вы прожили зря. Дякую, Майя Аркадіївна. Дякую за доброту, за науку і гіркий єврейський гумор. Вибачте, що завдавав Вам клопоту своїми сперечаннями. («Пан Мыкола, не морочьте мне тухес — для этого есть геморрой».) Це я через молодість, яка, на жаль, не вернеться, не вернеться вона.