Частина III: антагонізм замість багатополярності. ПідсумкиУсі розглянуті суперечності відображають не становлення багатополярного світу, а поглиблення блокового протистояння між двома провідними державами — США та Китаєм. Відповідно, розмови про «багатополярність» залишаються радше ідеологічною конструкцією, ніж описом реального балансу сил.Інші держави не виступають самостійними полюсами світової системи, а тією чи іншою мірою групуються навколо одного з двох центрів, суттєво поступаючись їм за економічним, військовим і політичним потенціалом.Політика нейтралітету, яка неможлива для країни, що перебуває, без жодного перебільшення, на вістрі війни між двома найбільшими гравцями континенту, з великою натяжкою можлива лише для окремих держав. Але й тоді це нейтралітет рівня Швеції чи Швейцарії періоду Другої світової війни.Іронія полягає в тому, що сама Фінляндія зрештою вступила до НАТО у 2023 році й відтоді є його членом.Отже, ідея транзитивності виявляється неспроможною, а спроби механічно перенести американський досвід на Україну — беззмістовними.Ці концепції можуть здаватися привабливими, інколи навіть «позитивними», однак на практиці це голий позитивізм, який без належного обґрунтування перетворюється на заспокійливу риторику або імітацію «цивілізаційного проєктування» та «цивілізованого вибору». За фешенебельною термінологією приховується дефіцит змісту й слабка рефлексія.Слабка, бо ігнорує базове питання, яке має ставитися в будь-якому політичному аналізі: «Кому це вигідно?»