Війна в Ірані

Офіційні особи США та Ізраїлю уникають слова «війна», натомість використовуючи термін «військова кампанія». Результати цієї військової кампанії різко розходяться з потоком «тематичної інформації» в медіа. США, і зокрема Трамп, акцентують увагу на знищенні значної частини вищої керівної еліти Ірану. Але до дезорганізації армії та системи управління Ірану це не призвело і не могло призвести. Держава — це великий механізм, у роботі якого задіяна значна кількість шестерень, і президент — лише одна з них, хоч і з функціями амбасадора. У межах апарату державного управління президент виконує функцію персоніфікованого вузла координації та представника країни на міжнародній арені. Структура державного апарату як комітету управління у разі «втрати» президента зберігається, як і її інтереси та функції. Змінюється лише координуючий суб’єкт, але саме він підтримує рух механізму, а не навпаки. Адже для того, щоб опинитися на вершині ієрархії, необхідно пройти крізь систему відбіркових сит цього механізму. Так, наприклад, нового верховного лідера в Ірані обирає Рада аятол — представники місцевих олігархів, «релігійних» лобістів та державного апарату. Крім того, перед своєю смертю Хаменеї делегував повноваження широкому колу осіб. Після загибелі кількох десятків ключових управлінських фігур система управління іранської армії не постраждала; наразі вона завдає ударів у відповідь не лише по Ізраїлю та США, а й по французьких, арабських та катарських базах.«Інтерв’ю-звіти» Трампа тому контрастують із викладеним вище. Це продиктовано об’єктивною реальністю: президент США веде війну на медійному фронті й діє у власних інтересах. Попри медійну монетизацію загибелі перших осіб Ірану, війна затягнеться на відносно тривалий час (у порівнянні з 12-денною війною), а ліквідація верхівки еліти не надала протестувальникам належного стимулу для повалення уряду. Принаймні поки що. Оскільки США не досягли поставлених цілей, а за наявних засобів це неможливо, ескалація є неминучою. Після завершення 12-денної війни я прогнозував подальше загострення, адже за її результатами всі суперечності не лише збереглися, а й посилилися. Поточний конфлікт є аналогічним торішній війні. Звідси випливає висновок: у разі провалу ставки на державний переворот в Ірані війна затягнеться і, можливо, переросте у проксі-війну між РФ і Китаєм з одного боку та США, Ізраїлем і НАТО — з іншого, оскільки Вашингтон і Тель-Авів не мають можливості провести наземну операцію, а перекидання військ у регіон є надзвичайно дорогим і логістично складним підприємством.