У кожному дворі є одна дитина, яку не кличуть в команду. У нашому - це була Ніна. Коли в когось ламався велосипед - це “бо Ніна стояла поруч”. Коли сусідка підвернула ногу - “мала пробігала, наврочила”. З трьох років вона чула одне й те саме: “Ходяче нещастя”. І коли ти це чуєш сотні разів- починаєш носити цю роль, як форму. У 9 класі її батька збила машина прямо під вікнами школи. І хоч вона просто стояла, хтось сказав:- Ну от, казала ж, це вона. І вона повірила. Остаточно. Вона виросла. Мовчазна, стримана, гарна. І кожен, хто наближався зникав. Чоловіки зливалися. Подруги віддалялися. Волею долі ми перетнулись в листопаді в Дніпрі. Вгадайте в кого весілля через два місяці?)) Ніякої магії, я просто допомогла змінити установку в її голові. Сьогоді я встала о п'ятій, бо бажання працювати над грою, яка допоможе дітям і підліткам відбивати словесні атаки мені надає крила. Ідея про те, що можно не чинити дорослих, а не дати зламатись підліткам - заряджає. Якщо ви пропустили перший допис про гру, то він попередній до цього. Я почала з фраз які часто до дітей застосовують батьки. Наприклад - "Хто тебе такого(у) полюбить?"Фраза-отрута, яка запускає внутрішній голос сорому й дефіцит любові на роки вперед. Вона ставить під сумнів право бути прийнятим таким, як є, і часто стає джерелом самознецінення в підлітковому віці й дорослому житті. Або "Та з тебе толку не буде" - системна атака на ідентичність дитини, яка підриває віру в потенціал і блокує розвиток. За п'ять годин, я зробили двадцять дві карти атаки, стільки ж карток "щит", "перемикач" і "контрудару". По переду ще багато роботи і ви мені дуже допоможете, якщо згадаєте фрази знецінення, які чули в дитинстві від вчителів або вже ваші діти розповідали, про таке. "Не дай себе з'їсти словами" це не просто прикольна гра, це про майбутніх дорослих, з сильною внутрішньою опорою і високою самооцінкою.