Я знаю, як це - бути повітрям між двома бурями. Коли мама говорить: "Тільки не кажи бабушке, бо вона знову почне..."А бабушка каже: "Ну ти ж не така, як твоя мама, правда?"І ти - не дитина. Ти - фільтр. Плавкий запобіжник. Мовчиш. Слухаєш. Переводиш погляд на вікно. Щоби не вийшло, що хтось когось ображає. Бо ти ж між ними. І навіть коли сварка не в твою сторону - все одно тіло стискається. Бо не можна, щоб було гірше. Бо тоді це буде твоя провина. Ти ж мала вгадати. Згладити. Посміхнутись. Підморгнути. Не впустити ще одну іскру. Це не те, чому вчать. Це те, що вростає. І от ти виростаєш - і знаєш на запах, коли в кімнаті назріває мовчазна війна. Ти відчуваєш мікрон напруги у повітрі. І в тебе вже тіло на поготові. Примирити. Згладити. Пожартувати. Піти. Промовчати. Це не про доброту. Це про виживання. Про те, як дитяча система координат змушує тебе мирити тих, хто воює в собі. Це я колись називала "бути хорошою". Зараз — я називаю це "бути втомленою". І якщо ти читаєш це - може, ти теж? Може, ти - та, що ловить погляд між двома людьми і вгадує, чого не сказали. Може, ти - та, що не йде з кімнати, коли сперечаються, а лишається, "щоб не розвалилось". Може, ти - та, що всіма силами тримає стосунки інших, а свої - розпадаються тихо, мовчки. Бо тебе не питали. Тебе просто зробили містом через прірву. І ти навчилась бути частиною "ми"- навіть якщо тебе це розчиняло. У дорослому житті це звучить так: - "я не витримую сварок - мені фізично зле";- "я завжди опиняюсь між тими, хто конфліктує";- "я не можу обрати себе, бо всі посваряться";- "я не витримую напруги - краще зроблю вигляд, що все нормально."І тоді тіло бере все на себе: м’язи, шлунок, сон, обличчя. І тоді стосунки - це поле мін, де ти граєш роль сапера. Чи доводилось тобі бути мовчазним миротворцем? Чи пам’ятаєш, як тебе ніхто не питав, а ти вже відповідала - за всіх?