"Пане Юрію, куди Ви пропали?"

Запитують мене останнім часом. І знаєте, мені дуже приємно, що запитують ❤️

Привіт, мої поки ще тепленькі!) Трохи не причепурився, вибачте. Зробив фотографію без зайвого ШІ й усіляких прикрас. І хочу тихенько, пошепки, поки ви ще не прокинулися, дещо вам сказати. Бо, за моїми прогнозами, сьогодні буде прекрасний день! Ми прокинулися. А це вже, погодьтеся, непоганий початок?! Чи не так?)

Так, насправді я трохи пропав. І справа не в тому, що мені набридло писати чи я забув про свою сторінку. Просто останнім часом дуже важко все поєднувати. Робота з репатріацією забирає багато сил, часу й самого мене. Жити в Запоріжжі, на нашому рідному Космосі, та ще й працювати тут судмедекспертом-криміналістом – це іноді буквально про те саме як в тій фразі, "світячи іншим, згорати самому".

Додаються й інші речі. Попередження від Facebook, проблеми з дописами, постійні клопоти, про які читачі зазвичай навіть не здогадуються. Іноді сидиш над текстом, намагаєшся вкласти в нього частинку себе, а потім зупиняєшся й думаєш: Господи, та коли я востаннє просто відпочивав?

Але найголовніше, що я хочу вам сказати: я нікуди не подівся. Не вигорів остаточно й сторінку не закинув. У мене лежать чернетки, є теми, є фотографії, є про що розповісти. Просто для хорошого тексту мені недостатньо сісти й набрати слова на клавіатурі. Мені треба ще й вдихнути в них трохи своєї душі. А з цим останнім часом складніше.

До того ж Київ зараз реорганізовує всю систему судово-медичної експертизи, і, відверто кажучи, я сам не знаю, чого очікувати далі. Але до останнього хочу залишатися у своїй професії, робити те, що вмію, і бути корисним там, де потрібен. Навіть коли за вікном Запоріжжя, а Життя часом нагадує якусь нескінченну перевірку на міцність...

Мабуть, сьогодні це більше сповідь, ніж звичайний допис. Але мені хочеться, щоб ви знали, за всіма тими фотографіями, анатомією, моїми судово-медичними історіями й чорним гумором є звичайна людина. Яка теж втомлюється, іноді не знає, що буде завтра, але страшенно скучила за своїми читачами 🫀

Тому я прошу вас, мої ріднесенькі, лише про одне. Тримайтеся. Не втрачайте надії. Дбайте про себе, про своїх близьких, не відкладайте Життя на потім. Я знаю, що кожному зараз непросто, і не збираюся вдавати, ніби маю універсальний рецепт, як усе пережити. Просто пам'ятайте, навіть у найтемніші часи ми все ще можемо підтримувати одне одного.

А я нікуди не подівся. Я тут. І ми ще багато про що поговоримо.

Тільки, будь ласка, не помирайте без мене🖤

Обійняв, припідняв, хруснув, поставив 🤗