Доброго ранку, друзі 🤗

Сьогодні знову прокинувся від вибухів. Лежав, рахував секунди між ними, прислухався до звуків і, як це часто буває, почав думати про Життя. І про Смерть теж. Напевно, професія накладає свій відбиток)

Звернув увагу на одну просту річ. Люди, які живуть у постійному стресі, особливо в прифронтових містах і селах, поступово починають менше дбати не лише про інших, а й про самих себе. Наче власне Життя втрачає свою цінність, бо навколо й без того надто багато небезпеки.

Болить бік? Та навіщо до лікаря, коли війна на вулиці. Переїдати? А що, раптом завтра помру, то хоч сьогодні ситим буду. Випити? Бо вже не витримую цих вибухів. Кинути палити? Та ні, сигарета хоч трохи заспокоює. Забув прийняти ліки? Ну і що, тут ракети над головою літають. Здати аналізи? Які аналізи, коли FPV кружляють?

Я розумію, звідки це береться. Коли щодня живеш у напрузі, іноді просто не залишається сил думати про завтра. Хочеться бодай якось полегшити сьогоднішній день, відволіктися, перестати боятися хоча б на кілька хвилин. І в цьому немає нічого дивного. Ми всі люди, і в кожного своя межа витривалості.

Але є одна небезпека. Поступово ми починаємо жити так, ніби вже махнули на себе рукою. Ніби майбутнього немає, а отже, немає сенсу берегти здоров’я, лікувати хвороби й дбати про себе. І тоді війна починає забирати в нас більше, ніж могла б. Ми ніби самі потроху здаємося ще до того, як закінчилася наша власна боротьба.

Друзі, я не закликаю вас бути залізними. Я прекрасно розумію, як важко жити, коли навіть звичайний ранок може початися з вибухів. Але саме тому нам потрібно берегти себе. Не відкладати візит до лікаря, якщо щось турбує. Не забувати про призначені ліки. Не намагатися заглушити страх алкоголем. Не переконувати себе, що власне здоров’я вже не має значення.

Іноді боротьба за своє Життя це не якийсь героїчний вчинок. Це просто вчасно виміряти тиск, прийняти ліки, записатися до лікаря, відмовитися від зайвої сигарети, обійняти близьку людину або дозволити собі відпочити, коли вже немає сил. Здається, дрібниці. Але саме з них складається наше життя.

Війна колись закінчиться. Я дуже хочу в це вірити. І мені хочеться, щоб ми дочекалися цього дня не лише живими, а й збереженими настільки, наскільки це можливо. Щоб нам ще було чим радіти, кого обіймати, куди повертатися і заради чого прокидатися вранці.

Боріться за свою посмішку. За любов. За здоров’я. За можливість побачити ще один світанок і прожити ще один звичайний день. Не тому, що ви комусь щось винні. А тому, що ваше Життя має цінність саме по собі.

Ми не завжди можемо контролювати те, що відбувається навколо. Але там, де в нас залишається хоча б трохи вибору, давайте обирати себе. Своє здоров’я. Своє майбутнє. Своє право жити.

Бо найстрашніше це не тільки коли війна руйнує наші міста. Найстрашніше, коли ми настільки звикаємо до Смерті навколо, що самі перестаємо цінувати Життя всередині себе.

Бережіть себе, друзі. Будь ласка. Ви собі ще потрібні ❤️