Звичайний діалог у чаті допомоги протягом трьох років. Усі збіги випадкові."Добрий день! Знаєте, ми крадемо і порушуємо закон. Скажіть, все ок?"."Ні, так не можна. Ось абзац із Конституції, тут написано, що це заборонено. Не робіть так, будь ласка"."Чекайте, але наші сусіди так робили, друзі так роблять, наче до 1000 реалів/тугриків/карбованців можна красти. Навіть є анкета така, ну, так кажуть. Значить, можна!"."Будь ласка, орієнтуйтеся на закони, а не на "баба бабі сказала". Ось посилання на витяжку із закону..."."Ви нічого не знаєте, навіщо нас плутати. Нам нічого не було і не буде. До побачення!".Усе життя, навіть до Німеччини, дивувало, як люди підписують документи, не читаючи і не вникаючи у те, що підписують. Потім один відсоток ділиться невдачею у чаті, бо хоче запобігти біді, але усім легше орієнтуватися на тих, хто не напише, адже соромно, чи на тих, хто збрехав і у кого вийшло, не розуміючи, що правосуддя може відбутися у відкладеній перспективі: через 5-10 років. Але краще ризикнути (ні!).