Шалена Марлена — Мистецтво Гедонізму🖤

Давайте я зроблю вигляд, що завершення відпустки коханого не розйобує мене вщент, а ви зробите вигляд, що ви мені повірили.А за це я принесу Black Friday пропозицію🖤До 30 листопада дарую знижки на сесії Таро — роботу з архетипами.▪️Сезонні розклади, які були за спеціальними цінами опубліковані тут — ще три дні можна придбати за ціною 2000 грн замість звичайних 3000 грн.Тривалість — до 2-х годин, можливий запис.Це «Шлях Відьми», «Темрява Персефони» і «Подорож Персефони»▪️Консультація «Мені Можна», на котрій можна зробити розклад «Внутрішня Змія» — ідеальний варіант на стан «щось хочу, але не знаю що саме» — 1500 грн замість 2000 грн.Тривалість — 1 година, можливий запис.▪️Розклад на день народження, який можна робити і перед календарним новим роком (тому дуже вигідно забронювати собі час на грудень саме зараз😉) — 100€ замість 150€Тривалість такого сеансу — 2-2,5 години, я тут дуже рекомендую робити запис, щоб повертатись до нього через певний час. Повірте, там є заради чого повернутися 😎До 1 грудня можна забронювати собі ці розклади за зниженими цінами. Розклад на день народження — хоч на рік уперед☺️ Якщо хочете його на новий рік — то зараз можемо вибрати зручний собі час у грудні або січні.Бронювання місця відбувається після оплати 50% за реквізитами ФОП. Записатись можете тут у коментарях або в особистих.Чекаю на роботу з вами🖤

Я знаю, що тут у мене зібрались люди, які і так читають новини. І в курсі всього, що відбувається.Але не можу не приносити сюди новини, від яких мене кидає в холодний піт і всередині все завмирає.Те, що я чую від свого хлопця про його напрямок, жахає. Питаю його, чи можна щось трохи публікувати, на що він відповідає: «А чим це допоможе людям?»Я не знаю, чим допоможе. Бо мене лиш лякає. Швидкість просування і кількість ворога, який лізе — лякає. Читаю про те, як обстрілюють Краматорськ і Словʼянськ і теж холону. Бо щоразу приїжджаю туди і бачу щось знову зруйноване. Готель, у якому ми жили рік тому, пошкоджений минулого тижня — розбиті вікна, діри на стінах. І мені стає дуже страшно і гірко від того, що єдині міста Донеччини, які я знаю, руйнуються. Бо в мене дуже теплі відчуття до тих просторів. Тут і зараз мені добре, все, що можу облаштувати у житті — я облаштовую. Втілеснююсь, гуляю песика, веду консультації і дві групи, вишиваю у перервах, приглядаюся до нового навчання і можливості робити перерву на перезавантаження в кінці осені.Але поза межами мого контролю — багато страху, холоду і безсилля. І хаосу, з яким не знаю як справлятися. Тому все ю, що прошу зараз — дати грошей на збір на бронеплити. І за можливості — поширте його, будь ласка, в інстаграмі.Тим часом увесь ранок над Чернівцями літають гвинтокрили. І від цього звуку всередині все тремтить, хоча й не відчуваю загрози. Але тремтить. Ваші гривні підтримки несіть сюди, будь ласка🥹https://send.monobank.ua/jar/3Ra4J6SCvV

Коли я кажу, що дозвіл собі на відпочинок — моя вічна боротьба, я не жартую.Їхала в Іспанію з наміром «це не відпустка, я продовжую працювати і водночас трохи видихаю» — все пройшло нормально.Лиш зібралась таки у відпустку в Чорногорію — панеслась: цикл починається на кілька днів раніше в перший день приїзду, другий день — тяженько, живіт болить, але тримаюсь, третій день — болить горло, нежить, мене знобить на пляжі так, що я лежу під рушником і трушусь, четвертий день — валяюсь з температурою цілий день у номері.Не відпустка, а мрія🤌Сьогодні доповзла на море, промила ніс солоною водою і далі намотую соплі на кулаки. Ну і герпес, щоб був повний флеш-рояль.Треба своєму тілу казати, що це відрядження, шолі🫠 А насправді — так, тіло відчуло, що може видихнути повністю і повилазило все. І все таки добре, що я організувала собі цю можливість перед темним періодом.Сподіваюсь, доросту до того, щоб організовувати собі відпустки частіше, бо бляха — зараз це теж мій обов’язок і відповідальність перед собою.Тому вкотре запрошую на групу підтримки «Довіра Тілу» — вчитися потроху розслаблятись, щоб воно отак вас не зкошувало на відпочинку як мене. Записатись можна прямо тут у коментарях або в особистих🫂

[вірю, що можу зараз стати тригером для когось, оскільки пишу це з відпустки — тому якщо вас бісять люди на морі, не читайте далі]У мене дуже складний ПМС видається — і фізично, і емоційно. Мала сьогодні кілька годин на одинці з собою, сиділа на балкончику з 5-ю книгою Поттера, слухала безтурботне місто і в якийсь момент так шкода себе стало.Не от нити хочу, а поспівчувати собі.Те, що дається чи не найважче у терапії — це я і з позиції клієнтки кажу, і з боку терапевтки. Відчуваю себе дуже вразливою, коли пишу це.Співчуваю собі, що переживаю цей досвід клятої війни. Що вона живе в тілі, у свідомості, у неусвідомлених реакціях, у зміні сприйняття багатьох речей.Знаю, що не одна така, але це саме той момент, коли від цього не легше, а навпаки — жахає масштаб трагедії.Що поки лиш можу мріяти, щоб гуляти цими вулицями з коханим і навіть уявлення не маю, коли це стане можливим.Що відчуваю гіркоту в горлі, що я тут, а він копає нову позицію. Це не про провину — він легалізує мій відпочинок як може. Просто безмежно гірко. І пусто.Гірко, що як би не хотіла абстрагуватися — не можу не читати новини, не розбиватись об обстріли міст, об нові захоплені кілометри. Фізичної напруги направду менше і це вже — дуже багато. Звісно, я це знаю і розумію. І ціную можливість безкоштовно пожити в друга, бо Барселона — це дофіга дорого. Поспати цілими ночами спокійно, але вже дві останні — прокидатись від кошмарів. Співчуваю собі, що стався і продовжує проживатися такий страшний і жахливий досвід, який не вмістити в слова. І який на фоні цього безтурботного життя відчувається куди гострішим і неоковирнішим.Звісно, що за кожною людиною за столиками на вулиці живе своя історія і вона — не ідеальна, не вилизана, зі своїми травмами і втратами. І хтось там точно сміється не так щиро, як мені уявляється.Але співчуваю собі від цього не менше. І даю місце цьому співчуттю, бо щось важливе відбувається з цими тихими сльозами надвечір.І цей відпочинок завершиться. І я точно наберусь ще трохи більше сил під цим гарячим сонцем, бо це мої особисті «запаси на зиму». Запаси, на яких далі жити у війні, працювати з втратами, їздити в Словʼянськ і чекати моменту, коли зможу сюди приїхати з коханим. Є кілька місць, які йому дуже сподобаються.А якщо ви дочитали аж сюди, то дуже попрошу ваших гривень на РЕБ — зберігати життя тих, кого також чекають удома, з ким мріють жити і подорожувати. Навіть якщо ця війна назавжди залишиться чорною діркою в душі.https://send.monobank.ua/jar/7TatJcNCde

Помічаю, що всі літа (в сенсі сезони) після початку Великої Війни я саме в теплий період звертаюсь до великих епосів за підтримкою. Чи це книги, чи фільми (я так «Гру престолів» минулого року передивилась двічі), але несвідоме тягнеться до чогось такого, що точно виживає попри весь хаос і руйнування реальності.Я звертаюсь до архетипів.Образів, виплеканих століттями переказів, актуальними для всіх — чи то бідняків, чи то принцес, бо казки і легенди розповідали всім. Звертаюсь до міфів, які породжували реальність. До слів, які буквально можуть стати магічним заклинанням.От зараз дивлюся відео про легенди Короля Артура і мені стає легше дихати. Десь трохи німіють пальці, десь трохи проступають сльози. Бо крім сил емоційних та фізичних на проживання цього пекла ще дуже треба сил душевних. Несвідомих, але глибинних і таких знайомих, коли їх відчуваєш.Це певно саме ті знання, які для себе називаю магією в кістках. Навіть не у крові.Посилання на відео лишаю — я вчора під відео про чарівні палички з цього каналу дрімала вже під кінець обстрілу у ванній.Клятий сюр реальностіhttps://youtu.be/eT5SgBX47nA?si=Utk2ng27cRWlMPXy

Я сиджу на Золотих Воротах — там, де ми завжди зустрічались. Не планувала сюди приїздити — «просто» так вийшла з метро на Театральній. Сиджу, слухаю Океан Ельзи і нарешті плачу. Про те, що тебе раптово не стало, я дізналась учора. І не вірила. Надто багато смерті навколо від війни, щоб вона прийшла по тебе від серцевого нападу.Я на тебе така зла, що ти навіть собі не уявляєш. Хоча ти любив коли я злюсь — звісно, коли не на тебе. Ти одним з перших називав мене відьмою.І зараз я чітким холодом усередині відчуваю, що тебе нема. Ми з тобою дружили половину життя. По черзі були закохані одне в одного. Ти був першим, з ким я пішла гуляти Києвом після повернення — ми вдвох собі втілили мрію жити тут. Ми давно не бачились, бо все не виходило, але я все збиралась набрати. У тебе ж 29 червня мало бути день народження.Вибач, я не поїду на твій похорон. Мені так прикро визнавати свої обмеження, але я не хочу бачити тебе мертвим (хоча я знаю, що це вірніше було б для моєї психіки).І я знаю, що ти сказав би мені: «Мала, не хочеш, то забий»Ти колись присвячував мені пісню «Вище неба» і казав у юності, що я завжди буду недосяжною для тебе. Ну що ж, Рома, тепер ти виграв — тепер вище неба. Назавжди недосяжний.Назавжди 35.Друже, я завжди памʼятатиму тебе таким🫂

Ми з Марічкою вирішили, що практикум на Бельтайн я сьогодні проводитиму сама.Там збирається дуже тісне коло учасниць і поки я дещо змінюю презентацію, слухаю музику і занурююсь в цю атмосферу, я все питаю себе — чому я таааак сильно хочу його провести? Навіть для двох людей?При тому, що я не анонсувала сильно цей практикум, не писала про нього тут, не розповідала про те, чим він може бути вам корисний.Тим паче, повня в Скорпіоні, яка станеться саме на середині практикуму — глибока, вʼязка й інколи викликає відчуття, що ти топишся. Вода в носі, вухах, горлі і якось би віддихатись….Але зараз я зрозуміла: мені самій — серед усієї цієї кривавої війни, безкінечного очікування, постійних зборів і виснажливоі роботи над дипломом про горе, важливо прожити відчуття: мого бажання достатньо.Світ ніколи не буде ідеальним. Життя ніколи не буде простим. Але мого бажання жити і робити те, що я хочу — достатньо❤️‍🔥Це данина мені 30-річній — коли я з таким самим дивним збудженням сиділа три дні шукала інформацію для тексту про Бельтайн на Славний. Гарячково писала, танцювала під Walpurgisnacht і писала наче востаннє. Текст мав дуже великий успіх — бо я зробила те, що вмію найкраще: поєднала магію, історичний контекст і рефлексію в сучасності. Я тішилась відгуками, і на радощах дала почитати текст колишньому чоловіку. Він сказав, що це хуйня і пора б займатись чимось нормальним. Бо це нікому нахуй не треба.Тоді я вперше зрозуміла, що я можу стерпіти багато, але от моя межа. Я могла стерпіти емоційне і фінансове насилля, я могла змиритись зі своєю зламаною сексуальністю, зі своєю втраченою карʼєрою, з байдужістю до мене, але от вона — межа. Оцей момент гарячкового збудження від творчості, яке було єдиним відчуттям життя на той час, перетворилось на інструмент: як розплавлений метал перетворюється на красивий меч у руках вправного майстра.Майстром довелось стати самій. Тоді я вперше почала дізнаватися як оформити розлучення і шукати способи повернутися до Києва — серед епідемії ковіду, без достатнього заробітку. Чи було моє рішення правильним? Коли при розлученні тобі кидають «з такими як ти, дітей не народжують» — я знала, що робила все правильно. Болить пиздець, життя розбите, але лишається оце відчуття жару всередині і металу на шкірі.Я жодного разу не пожалкувала про це рішення. Ось чому я так пристрасно збираю відгуки про свою роботу — «ти помогла змінити життя», «ти підтримала», «ти була поруч тоді, коли не було нікого», «твої тексти стали частиною мого формування».Не всі простигосподи «продукти» потребують прогріву, продажу чи підготовки аудиторії. Інколи найважливіше відчути це Збудження всередині і йти за ним — як йде архетипічний Блазень у Таро у темний ліс: з собакою поруч і маленьким вузликом за спиною. Покладаючись на своє тваринне єство. Збудження — вітальне, життєдайне, грайливе, не хтиве. Те, яке так легко пропустити в грьобаних обставинах реальності. Воно веде до себе.Я знаю, що багато людей зараз і так почали життя заново: з кількома речами і врятованими тваринами. І виникає питання — «та скільки ж можна знову і з нуля?».Проте саме в такі моменти, коли щось завершується, важливо відчути чого Хочеться далі. Для себе. Не для чужого схвалення.Певно тому я не розповідала багато про цей проєкт, а хотіла дослідити — кому відгукнеться. Кому воно зараз буде потрібно. Соцмережі створюють уявлення, що якщо в тебе «не запуски на сотні людей — ти лох».Я ж знаю, що доторкнутися до історії однієї людини — це вже цінно.І оскільки воно все так піднімається всередині красиво, тепло і аж до сліз, і буде нас не багато, запису практикуму я не робитиму. Є цінність взаємодії в моменті і я хочу сфокусуватися на ній.Тому раптом вам відгукнулось написане тут і зараз, відчулось зацікавленістю і збудженням — запрошую проживати травневу повню разом🌝 Ваша київська відьма на 13-му чекає на вас🖤Реєстрація:https://secure.wayforpay.com/button/bcf0dd1c6b711

Десь у дорозі за Житомиром, я вийшла на заправці купити кави і під звуки реактивного літака тупо розревілась.Мені складно даються зараз родинні свята. Бо я не Не хочу їхати додому, я хочу їхати додому з ним — пити каву в дорозі, розповідати про своє дитинство, планувати майбутнє. Я не Не хочу їхати додому, мені боляче бачити сімʼї, які сперечаються про те, за який стіл сісти на заправці. І мені легше в такі дні сидіти в Києві, читати книжку і не вилазити назовні.Ні, я не хочу, щоб «усі чоловіки служили». Я хочу, щоб це звірство завершилось.Бо я навіть не можу знайти слів для опису своєї втоми і самотності, яка відчутна на дотик у ці дні. І ні, цю потребу бути поряд не закриє ніщо інше.Я дивлюсь на військових, які кудись їдуть і сподіваюсь, що хоча б вони будуть удома. Бо з відчуття свята є лиш радість очікування обійняти всіх рідних. Великдень святкового настрою не має. Бо полеглі — не воскреснуть. Можливо, хоча б вдасться обмін і свято буде в сімʼях, куди повернуться полонені.Зараз я закінчу плакати, допʼю свою каву, піду вмиюсь, нанесу спф ще раз, бо — неочікувано — сонце страшенно обпалює обличчя, коли ти за кермом. А потім я продовжу свій шлях додому. А він поїде в Харків ремонтувати машину. Знали б раніше, що його відпстутять — я б була зараз в інтерсіті на Харків.Але ж це військо — які тут плани, яке тут знати раніше. Мені і так кожна весна дається не легко. Такий у мене циклічний депресивний епізод. Але вже другу весну під ряд я ледве стягую.І врешті я можу словами сказати чому. Бо відчуття, що все навколо розквітає і оживає, крім значної частини мене.

Дорогі, якщо вас раптом сьогодні накрило ретроградними меркуріями-венерами-затемненнями чи тиском новин, то нагадую, що ми з Марічкою сьогодні читаємо лекцію про Рівнодення на 19:00💛Власне, як і всі наші лекції в цьому році — вони приурочені до певного сезону, але вони далеко не про свята і зовнішній декор. Це глибоко відрефлексовані сезонні процеси і ця рефлексія триває не один рік. Досвід бере своє.І як людина, яка навесні дуже часто скочується в депресивні епізоди, але цього року — попри все — тримається, я точно можу сказати, що наші знання працюють. Сьогоднішня лекція — це насінина, яка точно проросте і дасть свої плоди і цього року, і наступного. А, можливо, колись перетвориться на власне міцне дерево, об котре можна спертись у часи криз і турбулентності.А ще — відверто — ваша присутність і зворотній звʼязок — це велика особиста підтримка для мене.І точно не маркетингова заманушка, а також факт — це остання лекція за такою доступною ціною. Вважайте, що я почула кожну жінку, яка казала, що наші авторські лекції мають коштувати дорожче🥰Якщо не встигнете повністю сьогодні на живий ефір, у кінці якого ми з вами ще трохи поспілкуємося, то запис лекції буде доступний до 31 березня. Запрошую і чекаю на вас за годинку — долучайтесь за посиланням https://magichniproekty.wayforpay.link/