Привіт! Навряд чи багато хто з нас чув назву села Масютівка до повномасштабної навали. Маленький хутір на кілька хат між річкою Оскіл та залізницею колись, мабуть, був тихим райським куточком. Аж поки не опинився на лінії фронту.Саме там, біля Масютівки, востаннє бачили Ганса. За цим позивним його знали товариші по службі. А рідні, друзі й співробітники по тернопільському видавництву "Лілея" знають його як Олега Сікала. Того похмурого травневого ранку 52-річний молодший сержант Олег Сікало вирушив на спостережний пункт біля річки Оскіл, аби змінити нічних вартових. Важкий бій там точився вже третій день. У наших було лише два дрони, які системно не застосовувалися. У росіян - 20, і вони постійно кружляли над головами, вистежуючи українських бійців.Але перевага була не лише в дронах. У росіян усього було більше. По наших позиціях працювали "бехи", потім висувалися танки. Бійці з підрозділу Ганса, по суті, мали легке озброєння.І це - причина, чому той четвертий день боїв став трагічним для Ганса і ще кількох людей. Одна з причин.Олег Сікало був поранений на позиції. Поранення було досить важким, його намагалися витягти, але тут відбувся ще один приліт. Те, що зробив Ганс далі, його товариші по службі не забудуть ніколи. ...Близькі Сікала досі не знають - чи є він серед живих, і ніхто цього достеменно не знає. Мають надію, бо офіційно Олег зник безвісти. Що пам'ятають його побратими про той день - читайте в репортажі