Texty.org.ua

"Люди - це найцінніший ресурс в армії. У підготовку бійця вкладається багато сил, часу і грошей. Люди бачать, що я не розкидаюся ними, і відповідають взаємністю".Так каже Валідол, командир батальйону "Алькатрас" у 93-й бригаді. Це підрозділ, який складається з колишніх засуджених. Валідол та інші командири таких підрозділів, з якими ми поговорили, тримаються думки, що "складний контингент" - це не виправдання для знущань і жорстокості в армії.Як і інші командири, Валідол підтримує бійців, коли їм це необхідно, звертається до вищого командування, якщо не може вирішити проблему сам. Але й вдається до невідворотних покарань, якщо бійці пускаються берега. "У нас є справедливість, і це головне. Тому люди знають: накосячив - відповідаєш", - каже комбат.Валідол, Кіндер та Олексій - командири, з якими ми поспілкувались - діють згідно з принципами Сунь-Цзи та правилами американської армії, хоч ніколи про них не чули й не читали. Вони дійшли до них своїм розумом та досвідом. Що це за принципи та правила, і чому вони дієві з давніх-давен і досі - читайте в нашому матеріалі: https://texty.org.ua/articles/118182/nakosyachyv-vidpovidayesh-yak-komandyry-vybudovuyut-dyscyplinu-bez-nasylstva/

Багато довгих місяців ми чекали, коли ця інфографіка нарешті стане такою. Мало що нас так потішило за останні дні, як ці дві криві на графіках!Від самого початку повномасштабної війни ТЕКСТИ відстежували на мапах, як змінюється ситуація на фронті. Згодом ми додали інфографіку, на якій показуємо, як співвідноситься просування росіян з їхніми втратами."Ідеальна картина була б така: лінія, яка показує просування росіян, іде рівно; лінія, яка показує їхні втрати, рухається стрімко вгору" - ми часто писали цю фразу в наших оглядах, і ніколи дійсність не відповідала цим очікуванням. Тепер відповідає.В серпні ми бачимо різкий стрибок російських втрат, у той час як їхнє просування майже зупинилося. Це сталося вже після призначення Драпатого головкомом, хоча справедливо буде зазначити, що позитивна тенденція була помітна вже з лютого, після призначення Федорова міністром оборони.В цьому матеріалі уважно перегляньте не лише інфографіку, а й мапи. Вони ілюструють, як мало вдалося пройти росіянам попри їхні безпрецедентні втрати: https://texty.org.ua/articles/118167/trend-na-peremohu-rosiyany-na-fronti-majzhe-perestaly-prosuvatysya-a-yixni-vtraty-rizko-zrosly/P.S. Часто чути суперечку: доповідають чи не доповідають опудалу в Кремлі реальний стан справ. Не знаємо, що там йому доповідають, і чи бачив він співвідношення. Але, мабуть, якимось місцем своєї шкури любитель дебільних історій про косаток відчуває цей тренд - і саме тому хоче закинути в м'ясорубку нові тисячі своїх співвітчизників

Газ буде, електрика - з перебоями, тепло - під питанням.Такі, якщо дуже коротко, сценарії для цієї зими. Почнемо з першого. Газ зараз активно закачується в підземні сховища - швидше, ніж зазвичай, адже українська промисловість через блокування логістичних шляхів споживає його менше. Зруйнувати підземні сховища майже неможливо, так само важко повністю зруйнувати газотранспортну систему. Для того, щоб постачати газ, електрика не потрібна: газотурбінні установки працюють на самому ж газі.Росіяни, ймовірніше за все, знову спробують зруйнувати ТЕС і ТЕЦ, які генерують електрику і тепло, споживаючи газ. Але це не означає повного блекауту: є ще АЕС, і навіть якщо ворог цілитиметься в їхні розподільчі підстанції, постачання електрики можна перерозподілити. Тож, імовірно, найгірший сценарій - електрика за графіками, а не блекаут.З опаленням все значно гірше. "Перерозподілити" неможливо: зазвичай певний район міста споживає тепло від "своєї" ТЕС або ТЕЦ. Втрата лише однієї великої ТЕЦ означає втрату центрального опалення для тієї частини міста, яка від неї залежить. Ми знаємо, що ворог буде завдавати ударів. Але є кілька невідомих: наскільки холодною буде зима? З якою часткою російських ударів впорається наша ППО? У цьому матеріалі розглядаємо сценарії від прийнятного до найгіршого. Читайте, до чого має сенс готуватися: https://texty.org.ua/articles/118171/

"Кожен українець - в депресії, тривозі і без грошей", на кожному "можна намалювати мішень" і, як вишенька на торті, "треба мир" за будь-яку ціну.Такі настрої намагалися продати своїй аудиторії проросійські користувачі українського тіктоку на тлі розслідування справи "Форест Гамп". Супроводжуючи усе це сумною музикою та спробами сформувати враження, що Україна - це якась територія абсурду й божевілля.Пісня цих тіктокерів зовсім не гарна і геть не нова. Зводиться вона до одного: Україна - неспроможна держава. Росіяни експлуатують цей наратив так давно, що, мабуть, вже і немовлята мали б розпізнавати його як дезу і пропаганду. Тим більше на 5-му році війни, коли попри розв'язану Росією повномасштабну війну Україна доводить свою суб'єктність. Але ні, тіктокери дезу не розпізнають - навпаки, намагаються знову і знову згодувати її тікток-глядачам.Справа "Форест Гамп", звісно, викликала цілком закономірну бурхливу дискусію в українському суспільстві. Водночас вона подарувала російським пропагандистам жирнющий привід спробувати ще раз відпрацювати свої наративи в українському інформаційному просторі. Як це було - читайте в нашому свіжому моніторингу: https://texty.org.ua/articles/118166/

За пару тижнів ціна використання складських приміщень на Київщині зросла на 50%. На локації, які ще залишаються цілими, величезний попит. Усі маленькі склади, розкидані по Києву, вже "розхапали". На заході України ціни вищі, ніж в Києві, і складських приміщень не знайти: все зайнято.Так буквально десять днів тому окреслювала ситуацію зі складами Євгенія Зарудна, керівниця відділу логістики компанії "Перша чарівна скриня". Підозрюємо, відтоді стало ще гірше.За словами нашої співрозмовниці, російські удари знищили на складах весь товар компанії - а це кава, кавове обладнання, а також сонячні панелі, інвертори та генератори. Цей товар ще навіть не був оплачений постачальникам в Європі. Тепер треба і нове купити, і за попереднє заплатити.Європейські постачальники до українських проблем не дуже дослухаються. "Вони досить розслаблено до цього ставляться. Не бачать, не відчувають і не розуміють наших проблем", - каже Євгенія. Тож ніхто там не погоджувався створювати запаси і тримати їх на складах, щоб уникнути "перетримки" в Україні.Що ще? Страхувати - довго, дорого, каламутно, а виплата після настання страхового випадку затягнеться на хтозна скільки. Розміщуватися в Польщі - дорого, не стільки через вартість складів, скільки через великі зарплати тамтешнього персоналу. Залишається продавати "з коліс".Про те, як російські удари впливають на український бізнес, "зав'язаний" на складських приміщеннях, читайте в інтерв'ю: https://texty.org.ua/articles/118093/

У 2024 році багато західних аналітиків кулуарно пророкували Україні крах у війні. Підстави для цього їм давало співвідношення особового складу пропорційно довжині фронту на основі досвіду війн ХХ століття.У 2026 році Україна не тільки не зазнала краху, а й досягла успіху, який багато хто навіть повною мірою не усвідомив.Старший аналітик фонду "Повернись живим" Микола Бєлєсков докладно розбирає, з чого складається цей успіх.Насамперед він був обумовлений кризою. Постійний дефіцит боєприпасів для ствольної та реактивної артилерії, неспроможність Заходу швидко наростити їх виробництво і невпевненість у подальшій підтримці з боку партнерів штовхали Україну до здійснення роботизованої революції.Два роки тому ми рахували артилерійські боєприпаси і покладалися на чеську снарядну ініціативу. Сьогодні - спостерігаємо парад дронів до річниці Незалежності. Роботизована революція дає нам більше шансів, зважаючи на обмежений фінансовий і людський ресурс. Вона також змінює геометрію поля бою і тактику сторін, створюючи для нас переваги. Про це - в матеріалі Миколи Бєлєскова. Він пояснює, в чому полягає сила нашої нової стратегії - і пропонує до обговорення п'ять її головних слабких сторін. Читайте за посиланням: https://texty.org.ua/articles/118153/

Це історія про "заплановані резерви української стійкості", в якій ніхто не виграв.Щоб столичному мікрорайону Теремки цієї зими не довелося сидіти без опалення, київська влада вирішила прокласти нову теплотрасу. Раніше розглядали вулицю Теремківську - та виявилося, що класти трубу під нею неможливо: там вже й так забагато комунікацій. Тому обрали іншу ділянку: зелену зону, яка за рішеннями Київради одночасно є і парком відпочинку, і вулицею Атени Пашко. Дивний статус, який дає можливість містянам наполягати на тому, що це парк - а владі казати, що це вулиця.Конфлікт розгорівся після того, як на цій ділянці почали зрізати дерева (в тому числі дуби, які налічують 70 - 120 років), не показавши мешканцям сусідніх ЖК дозвільних документів. Коли люди кинулися захищати дерева - їх відтягували з поліцією, багато жінок потім ходили в синцях. Тоді підтяглися журналісти та активісти. І лише згодом з'ясувалося, що документи мають гриф ДСК - для службового користування.Дерева на половині ділянки зрештою спиляли й викорчували. Теплотрасу не закінчили.Чому ніхто в цій ситуації не виграв, зате усі програли? Як взагалі стало можливим так масово зрізати дерева? Чи були якісь альтернативи?Розповідаємо: https://texty.org.ua/articles/118121/

Зараз часто можна почути: "А що мені дала ця країна? Чому я маю для неї щось робити?"Відповідь на це питання дає наша колега, авторка "Текстів" Тетяна Любарець. Вона талановита і сумлінна працівниця, яка дуже любить свою роботу та має добру вищу освіту, щоб її виконувати. А ще Тетяна любить свого маленького сина, свого чоловіка і взагалі своє життя.Пару десятиліть тому Тетяна була дівчинкою Танею, яка жила у злиднях. Зі своєю мамою Таня познайомилася, коли їй було десять років - доти дівчинку виховувала бабуся. Таня мала багато сподівань на любов, материнське тепло, але мама виявилася запійною алкоголічкою. Дівчинка не мала власного одягу - лише те, що перепало з гуманітарки, жила в занедбаному будинку, а перед школою мусила йти на ферму і доїти корів. Мама не зацікавилася її долею навіть коли Таня пішла з дому. Між нинішнім життям Тетяни Любарець і тодішніми злиднями та нещастями - довга відстань. Пройти її допомогла держава Україна. Історія Тетяни дуже зворушлива і чесна. А ще в цій історії кожен зможе знайти щось про себе, адже всім нам наша країна щось дала. Когось "витягли" лікарі в державній лікарні; хтось з вдячністю згадує першу вчительку, хтось обожнює виховательок своїх дітей у садочку; хтось усе життя товаришує з університетськими друзями - і їздить зустрічатися з ними на інший кінець країни, залізницею або дорогами, збудованими державою. Все це - Україна. Країна, яка дає шанси - Тетяні і нам усім. Читайте історію нашої колеги: https://texty.org.ua/articles/118128/

Мабуть, у цей день справедливо надати слово цим людям. Тим, хто на передньому краї, хто керує дронами, запускає брандери, сидить за кермом військової вантажівки. Тим, хто обороняє кордони, вивчає плани ворога у розвідці, планує наш захист - і наступ! - у штабах. Тим, завдяки кому наша незалежність, наша воля залишається реальністю. Військовим. Скільки б кепського не лунало зараз про армію, як би не намагався її очорнити ворог у своїй пропаганді, зірвати мобілізацію, зламати наш опір - Сили оборони залишаються нашою великою силою. Там служать сотні тисяч чоловіків і жінок, і щомісяця приєднуються нові. Ні, не тільки "буси" - в армію багато хто йде за власним бажанням або коли отримує повістку, бо не може інакше.І багатьом служба в армії подобається.Наш постійний автор, військовослужбовець Олексій Ткаченко докладно розповідає, чому служба йому до вподоби. Він також поговорив з побратимами, знайомими та незнайомими військовими, аби з'ясувати, що саме в службі подобається їм.Читайте в нашому матеріалі. А якщо ви чинний військовослужбовець - в кінці статті є адреса, на яку ви можете написати, аби висловити свою думку.P.S. Читаючи цей текст, відчуваєш вдячність. І глибоку пошану до наших військових. Слава Україні!https://texty.org.ua/articles/118067/

"Опір українців марний""Українцям не перемогти державу, яка має 140 мільйонів населення""Для того, щоб закінчилася війна, потрібно лише одне: щоб Зеленський нарешті домовився з Путіним".Вгадайте, в зв'язку з чим з'явилися ці висловлювання, і кому вони належать?Ні, це не Дональд Трамп після чергової задушевної розмови з кремлівським кадебістом. Це - українські тіктокери. А приводом для поширення усіх цих занепадницьких наративів стала поява на сайті Кабміну петиції про те, що слід мобілізувати працездатних українських жінок, які не мають дітей.Балакучі голови в тіктоці відчули неабияке збудження після появи цієї петиції (автор якої, до речі, божиться, що він її не подавав, і навіть не розуміє, хто це міг зробити від його імені). І кинулися поширювати тези, які мають посіяти серед їхньої української аудиторії відчай, апатію, зневіру - усе те, що так подобається російській пропаганді.Ми не раз показували, як це працює: російська пропаганда не вигадує якихось проблем. Вона лише бере чутливі для українців теми - а мобілізація, без сумнівів, одна з них - і за допомогою емоційного накручування та інших прийомів намагається максимально зневірити українське суспільство. Позбавити його здатності до опору. Читайте в нашому свіжому моніторингу російської дезінформації: https://texty.org.ua/articles/118116/